Розділ 41.

Марина нарешті прокинулася. Її розбудило якесь мурашине тупотіння за дверима та аромат свіжозвареної кави. Хотіла потягнутися, проте наштовхнулася на перепону у власному ліжку. Спершу перелякалася, й залізла під ковдру  з головою. Бо ж вона живе сама й поруч може лежати хіба запасна подушка. Тоді згадала, що завела собаку. І аби впевнитися, що то їй не наснилося простягнула руку й обережно та ніжно пройшла пальчиками по теплій та гладенькій… шкірі. Під ковдрою хтось засміявся. Від несподіванки Марина пискнула, як мале щеня й вигулькнула з-під свого укриття.

– Тато боїться лоскотки, – почулося з правого кутка. – Дуже. То ж ти, Босорка, прибери руки, бо ще до смерті залоскочеш.

Єна сиділа на своєму спальному місці – розкладному кріслі у кутку Марининого кабінету. Вона й досі була вдягнена у біленькі трусики та маєчку. Зі стріхою на голові та вогником в очах. В руках тримала повну чашку темного напою. Проаналізувавши запах Марина зрозуміла, що то справжнісінька кава ще й без молока. А заодно згадала, що вона ночувала на дивані, ще й не сама.

– Дітям не можна каву, – Марина сіла, нащось натягнувши на себе ковдру й навмисне не помічаючи Яцка, що лежав поруч.

– Ніц не можна,  від учора ніц не можна. Що ти за нова мама як не годуєш? – Єна демонстративно підняла догори руді брівки й зробила ковток забороненого напою.

– Піди розбав молоком! – знову кинулася в бій Марина. – Кава не їжа, а енергетик.

– В цьому будинку хіба є корова? – вдала щире здивування Єна. – Тут лиш багато собак та балакучих стареньких людей. Кого з них тре доїти?

– Єно!

Марина відчула як Яцко сів на ліжку. Єна, почувши суворий голос батька, мовчки підвелася й пришкорбала до нього. Театрально вдаючи ніби плаче, віддала батькові чашку. А тоді вистрибнула на диван та всілася між дорослими.

– Залазь під ковдру, – покликала Марина. – Вранці прохолодно.

– Ого яка панна, – Єна виставила нижню губу. – В тебе кожен ранок починається об одинадцятій?

Марина перевела погляд на годинник, що висів на стіні. Єна не збрехала. На носі був обід.

Не важливо. Вчорашній день тягнувся нескінченно довго. Я й досі відчуваю таку втому, що воліла б взагалі з ліжка не вставати. Якби ще фізіологія про себе не нагадувала.

– Єна, будь другом. Сходи в розвідку, – попрохала Марина.

– Слухаюсь,  мій отамане, – Єна підвелася й відсалютувала. – Кого вистежити?

– Не зайнятий туалет.

– Ге, – розвела руками дівчинка. – То є нездійсненна мрія. Але я знайшла підходящу каструлю. І сходила туди. Можу поділитися, – задоволена Єна вказала в лівий куток.

– Ти головне іншим про це не розповідай, – покачала головою Марина й почала злазити з дивану, все ще не дивлячись на Яцка.

То вчора посеред ночі, падаючи від утоми їй здавалося байдуже де впасти й заснути. Дійсно не хотілося будити Єну, що чесно відвоювала собі розкладне крісло. Та й Яцко клявся, що не хропить й не буцаєця у ночі. Перевірити Марина не змогла, заснула настільки міцно, що й снів не було. І зараз про це трохи жалкує.

– Вам чергу зайняти? – спробувала розрядити обстановку.

– Та ні, – рівним тоном відповів Яцко, відсьорбуючи каву. – Я сходжу у вазон. Нам хлопчикам у цих питаннях простіше.

От тут вже Марині довелося таки на нього поглянути.

– В мене немає вазонів, – Марина зрозуміла, що і Яцко відчуває себе ніяково й намагається жартувати. – Можете відчинити вікно й справити нужду під дерево. На горішній поверх уваги не звертайте, на сусідів теж.

– Дякую за рекомендацію, – посміхнувся Яцко. – І за каву. Смачна.

– Це я на кнопочку натискала, – образилася Єна.

– І тобі дякую, моє кохання, – Яцко пригорнув Єну до себе.

Марина одразу ж згадала, що варто обережно переміщатися квартирою аби не наштовхнутися на власного батька. Учора він знатно перенервував через пожежу й поява «обличчя з минулого» може погіршити ситуацію. Так сказав Артур. Це надзвичайно засмутило Марину. Вона хотіла познайомити тата з Єною та Яцком. А в результаті навіть не зізналася, що один з неочікуваних квартирантів їй рідня.

Не зайнятого туалету не знайшлося, зате вдалося впіймати «віконце» у ванній кімнаті. Довелося всі потреби задовольняти там. Для Марини то було дивно та навіть хвилююче. Вийшовши в коридор, вона наштовхнулася на Зиму. Собака виглядала чудакувато й була уся якась прилизана.

– Тебе, що залюбили? – пожартувала Марина.

Зима жалісно заскавчала й притислась до Марининої ноги.  Мов склеєні вони повернулися в кабінет й завмерли в дверях. По серед кімнати перевдягався Яцко. Єна сиділа на дивані з заплющеними очима. Марина спершу теж хотіла вибачитися й заплющити очі, та засумнівавшись на секунду так і залишилася стояти, безсоромно споглядаючи на чужі фізичні досягнення.

– Там ванна вільна, – через кілька секунд тихенько й не дуже впевнено промовила Марина.

Яцко повернувся й всміхнувся.