Розділ 27.

Марина сиділа за своїм письмовим столом й крутила в руках перцевий балончик. Режим самозахисту увімкнено. Бо та клята енергетика понеділка, здається, просочилася й міцно в'їлася в реальність. Якийсь парад нестримних подій. Хто взагалі дозволив входити в її життя, вибиваючи двері, не витираючи ніг. Стоп! У неї є чіткий план і якщо йому слідувати, то все буде гаразд. Все буде під контролем. Дотримуйтесь, будь ласка, дистанції! Мийте руки!

У двері постукали.

Буде по-моєму. У моєму житті буде по-моєму!

– Увійдіть!

– Марино Миколаївно, – посмішка Настусі ділила її обличчя навпіл, – там Артур Королевич прийшов з мамою. – Настуся облизнулася, – я вже влаштувала їх в кабінеті психолога й пригостила нашою найкращою кавою… з цукерками.

На обличчі Настусі було написано «похваліть мене за кмітливість, за ініціативність, а заразом розкажіть про сімейний стан короля Артура і які жінки йому подобаються».

Молодість. Гормони. Весна на душі. Я вам заздрю, дівчата. Помрійте. Під Новий рік трапляються дива. А король Артур полюбляє або тих дівчат яким треба міняти підгузки й перевіряти домашні завдання, або у яких пенсія і  деменція.  А ще йому подобаються рішучі,  і такі, що не зраджують собі. Принаймні, мені він цим останнім часом дорікає.

– То не мама, – Марина скорчила серйозний фейс. – То його дружина. Вони прийшли підписати документи у нашого нотаріуса, щоб все її майно перейшло йому, а не трьом онукам сиротам. А я просто їх консультант.

Настусі забракло повітря. Бідолашна аж за серце вхопилася. Марина завжди дивувалася, як можна бути такою довірливою, працюючи в такому місці. Варто було давно зрозуміти – люди брешуть. І «хороші», і «погані», всі брешуть.

За хвилину Марина не втрималася й засміялася.

– Ой, Марино Миколаївно, – на обличчі Настусі з'явилася образа. – Ви пожартували? А я повірила. Просто… він такий, що я розумію тих, хто хоче за нього заміж.

– Який, Настусю, який він? Ти ж його вперше бачиш.

– Ну він видається таким надійним, сильним… він красивий. І в нього нігті чисті.

– І тому треба за нього заміж? Хоча за нігті згодна. Він ще й зуби чистить двічі на день. І, мабуть, він єдиний чоловік, що дійсно любитиме своїх тестя і тещу. Та все одно. Шлюб то не якась одноразова акція. А надійність може виявитися жлобством і боязню ризикувати. А свою силу він з легкістю може застосувати до тебе, а не до примарного ворога. А краса річ мінлива й суб'єктивна.

– Фе. Ви говорите як наша спеціалістка з розлучень. Хіба в красивій та успішній людині обов'язково мусить бути якась гнилість в середині? Бувають же люди які просто класні?

– Мабуть. Хочеш собі одного такого класного? У нього бізнес, заміський будинок і жодної гнилості всередині. Лиш клептоманія по відношенню до чужих домашніх улюбленців.

– О! Ви про того американця. А ми ще з дівчатами побилися об заклад де він узяв кота, якщо заходив з пустими руками. До речі я, виявляється, виграла. Так і знала, що кіт може бути лиш вашою черговою врятованою душею.

– Поздоровляю з перемогою. Завжди рада допомогти комусь покращити свою фінансову ситуацію. А тепер ходімо працювати.

– Ходімо. А перцевий балончик Вам навіщо?

– Щоб був, – Марина усміхнулася й виштовхала Настусю з кабінету.

Ну що, Ваша величносте, ласкаво просимо в мої володіння.

Марина з обличчям, що виражало рішучість та впевненість увійшла до кабінету психолога. Артур піднявся й пішов їй на зустріч.

– Марино Миколаївно, радий Вас бачити. Дякую, що приділили нам час.

– Навзаєм. Присядьте. Доброго ранку, – Марина схилилася до бабусі. – Я Зразкова Марина Миколаївна. Юристка. Ви знаходитися в приміщенні Бюро правового захисту «Focus Plus». Якщо Ви підпишете з нами договір ми зможемо представляти Ваші інтереси в суді, та в інших установах з усіх юридичних питань…

– Боже, – старенька відсторонилась від Марини. – Ти така зарозуміла. Геть як той пройдисвіт. Я що по твоєму страждаю недоумкуватістю і не знаю де знаходжуся, і чим ви займаєтеся?

– Ще раз доброго ранку. Одразу попереджаю, що подібні висловлювання псують Вам репутацію. Хочете повернути онуку, на людях поводьте себе більш стримано і дружелюбно.

– Вона мені ще й вказує, – скривила обличчя старенька.

– Надіє Устинівно, – втрутився Артур, – слухайте, що Вам кажуть. Софія занадто мала, до її думки недослухаються. Все будуть вирішувати чужі люди, ласі до хабарів.

– Та ви й без хабарів у невигідному становищі, – додала Марина. – Якби не було того, хто бажає взяти над Софією опіку, можливо справа й до суду дійшла б чисто формально. А так, боюсь буде замішано чимало сторонніх людей. Важливо щоб це не нашкодило психіці Софії, і Вашій.

Марина підійшла до шафи й дістала сіру теку зі стандартним набором документів. Такі тут у кожному кабінеті були.