Розділ 26.

Наполегливе «няв» продовжувало кликати з внутрішнього дворика. Марина як професіонал одразу ж проаналізувала те «мяу» й безпомилково знайшла очима джерело – купа картонних коробок на асфальті біля протилежної стіни. Втрачати час Марина не стала. Їй дуже не хотілося аби її випередила якась молода сусідка з каблучкою на безіменному пальці. Вона злетіла сходами донизу й відкинувши коробки, знайшла рудого одноокого пухнастика. На вигляд нявкаюче диво мало місяців три. І всі вони були проведені на вулиці без підтримки та любові.

– Ну, що Кутузов з Новим роком тебе. Ходімо вкрадемо для тебе сосиску в тісті. Головне поспішити доки Тетяна Дмитрівна не прийшла.

З шафи одразу ж була вийнята коробка з гігієнічною пелюшкою всередині. Там Кутузов мав провести увесь день, згідно зі швидко придуманим Мариною планом. І хоч коробку помістили під батарею, в комфорті кошеня себе не почувало й постійно скаржилося на свою участь.

– Не скигли Кутузов, – пригрозила йому пальцем Марина. – Пий воду. А я за провізією.

Марина повернулася на кухню де зіштовхнулася з дівчатами з рекламного відділу. Студентки, що працювали на пів ставки з неабияким інтересом когось обговорювали.

– І не кажи, – протягнула низенька. – Я б такому американцю надала консультацію. Безплатно.

– Це ти дарма, – не підтримала колегу руденька. – Себе варто цінити.

– То що гроші з нього брати? Ні. Такого консультують безплатно. Як треба я б ще й сама доплатила.

– То йди працюй, – кинула їй Марина, – бо такі задоволення дорого коштують.

– І Вам доброго ранку, Марино Миколаївно. Хто знає. Може ми домовимося за бартер.

– Еге ж. І що ти йому запропонуєш? – засміялася руденька. – Свій червоний диплом та кімнату в гуртожитку.

– А чого ти вирішила, що цього замало? – поцікавилась Марина, вибираючи з ящика всю випічку, що була з м'ясом. – Хто знає чого саме цьому «принцу» в житті не вистачає.

– Не давайте їй марних надій, – похитала головою руденька. – За вікном двадцять перше століття. Попелюшка – то вже не тренд. Декольте й червона помада не цінуються. Головне, що в тебе на рахунку і яка кредитна історія.

– Можливо, – посміхнулася Марина. – Розповісте потім чим усе закінчилося.

Вона забрала «чесно вкрадену» випічку, свій чай з обліпихи та імбиря й повернулася до кабінету годувати свого генерала.

Кутузов одразу ж показав характер – примудрявся не лише запихати у малесеньке тільце все, що йому запропонували, а ще й продовжував скаржитися на свою участь у цьому житті.

– Одначе, а ти балакучий, – аналізувала Марина поведінку кота, не забуваючи про власний сніданок.

Смакуючи одну страву, вона обирала іншу на обід. У Вайбер чат де можна було замовити домашні страви прямісінько в офіс якраз скинули нове меню. Мало того, за дві порції голубців з курячим м'ясом давали подарунок – сметану. Марина опинилася на роздоріжжі: вмолоти все самій, залишити одну порцію на вечерю чи пройтися по офісу й зібрати групу охочих. На її обличчі з'явилася посмішка.

Якби ж життя частіше ставило мене перед подібною дилемою. І щоб то була найбільша проблема за увесь день.

– Обід. Кав'ярня. Ти та я. Відмова не приймається, – прочитала Марина повідомлення, що несподівано впхалося посеред екрану, прикривши собою світлину соковитих голубців. – Зателефонуйте в приймальню і запишіться на консультацію, – одразу ж відписала незнайомому номеру. – Хто б ти не був, сьогодні я планів не змінюю.

Замість відповіді зображення голубців перекрила світлина Мавпика.

– Ой, – видихнула Марина. – Зате він дітей любить, – повідомила Кутузову. – От тільки в мене їх немає. Хіба близнючки та вони не справжні. До речі, а хто Мавпик за освітою? Він же ніби й досі навчається. А за розміром вони б могли бути його. Так жаль, що я не встигла побачити батька близнючок. І що ж мені з цим Ромео робити? Бути мілфою в сьогоднішніх реаліях не так вже й страшно. Сама ж винна. Дурна професійна звичка усім навколо посміхатися. Кутузов ти мені збираєшся допомагати? Це важче ніж обрати кількість голубців. Це юридичне питання щодо усиновлення, – Марина посміялася саме з себе. – Як у тому анекдоті. Якщо ти й досі самотня не переймайся. Просто твій коханий ще не народився. А що? Пугачовій можна ж, і президенту Франції, точніше його дружині. Хоч у мене стільки коштів немає. Хоч може справа не у грошах. Мій внутрішній психолог мені підказує, що я шукаю відмовок. Ти виграв Кутузов. Я всиновлю тебе. А Мавпику доведеться йти на каву з одноліткою. Просто сьогодні я не надто смілива. Може завтра. То все важкий понеділок і важка ніч, якої я власне і не бачила, бо…

У двері постукали.

– Увійдіть, – відповіла Марина, бувши певною, що то хтось з колег.

– Мариночко, доброго ранку, – у кабінет киселем протік Сергій Сергійович. – Як почувається найкраща з моїх працівниць?

О! Сигнал від шефа. Ковтай вже ту булку й чіпляй посмішку. Треба справи робити.

– Вашими молитвами, я в нормі. А як ваш тиск? Цей снігопад усіх трохи потріпав.