Розділ 10.

Марина видихнула. Понеділок з його енергетикою. Забагато чоловіків на квадратний метр її квартири. Не тих чоловіків.

Марина з тугою поглянула на капці брата. Тоді пішла до кабінету, думаючи, що скінчиться понеділок той скінчаться всі його дива та позапланові зустрічі.

В кабінеті ганяли павуків. Чомусь ці багатоногі палкою любов'ю обожнювали помешкання Марини.

– Квіти на кухню чи тут залишити? – запитала найбезпардонніша з працівниць, що вже встигла дістати з шафи дві вази.

Марина тих ваз не бачила вже років зо п'ять.

– На кухню. І буду дуже вдячна якщо кабінет залишите під кінець. В мене не вихідний. Просто працюю вдома. Треба документи підготувати.

– Та добре, – відповіла працівниця й звільнила Марину від своєї присутності, забравши з собою вази, квіти та нащось подарунок.

Широкі обійми. Мабуть, має велику родину.

Марина спробувала налаштуватися на робочу атмосферу без усіляких там перезавантажень. Часу немає. Добре б впоратися з папірцями до обіду й виїхати в торговий центр. Не з Марининим везінням підібрати подарунки з першого разу. Але спробувати варто.

– Отже. Почнемо, – бурмотіла собі під ніс вказівки. – Відповісти на листи.

Надзвичайно вдячні за вашу пропозицію. Обов'язково винесемо дане питання на голосування колективу. Хрін там. Ми святкуємо в офісі, тягнучи страви з дому. Ми ж багатофункціональні спеціалісти. Нащо нам офіціанти.

Марина швиденько надрукувала листа ввічливості й одразу надіслала.

– Далі. Пакет законів про булінг. Тобто про насильство. Протидія насильству. Принтер увімкнись.

Близько години бідолашна техніка плювалася аркушами, що їх Марина дбайливо розкладала по теках. Вже були роздруковані та упаковані матеріали зі списку на дев'ятнадцять пунктів. Починаючи від ЗАКОНУ УКРАЇНИ Про запобігання та протидію домашньому насильству…через закон про освіту…закінчуючи Листом МОН від 14.08.2020 № 1/9-436 “Про створення безпечного освітнього середовища в закладі освіти та попередження і протидії булінгу (цькуванню)”.

Та Марина планувала по поверненню увечері додому, ще раз  прогулятися Інтернетом на наявність оновлень та усіляких підзаконних актів.

Питання щодо психологічних методик Інтернет не вирішував. Тут потрібні професіонали. Тож Марина зателефонувала колишній викладачці й попрохала у неї список можливих методик та роз'яснення якого рівня спеціалісти мають право на подібну діагностику, в яких установах і за чий кошт. Викладач обіцяла надіслати увечері листа з потрібною інформацією, але лиш у тому випадку якщо Марина забіжить на кафедру на чай.

І смаколики у вигляді вашого солоденького племінника. А що поробиш. За все треба платити. На який би день запланувати те застаріле варення на імення Вініамін?

Продовжити роботу їй завадив персонал «Чистих килимків», що згуртувався біля дверей кабінету.

– Марино Миколаївно, час! Звільніть кабінет.

– Хвилину.

Марина швиденько сховала роздруківки в шафу й звільнила персонал від своєї присутності. Зайнятися їй було чим. Вона почала ходити по квартирі й зачиняти ідеально вимиті вікна. Глобальне провітрювання після того, як Мавпик зі всією любов'ю увімкнув котел на трієчку – справжнісіньке обігрівання вулиці.

Для годиться переставила на полицях іграшкових ведмедиків у дитячій кімнаті. Ще раз перевірила чи під ліжками ніхто не сховався й зачинила приміщення на ключ. Поставивши одразу два мотки паперу  на унітаз в додатковому туалеті, прокрутила ключ в замку й відрізала собі та іншим туди хід. Залишалося заблокувати двері  у велику кімнату. Вона й так сьогодні мала забагато гостей. Марина трохи постояла біля дверей, не наважуючись туди увійти. Мила поглядом самі двері, малювала по стінах біля входу. Зачепилася за гвіздок, що стирчав з ідеально пофарбованої площини. Втупилася в нього. Діаметр той злісний порушник ідеалу мав аж цілий сантиметр. Скажіть на милість як можна було його не помітити? Та Марина до цього злощасного понеділка не помічала.

Було схоже, що він там і має бути при умові, що на ньому буде висіти щось об'ємне, але не дуже важке. Але що? Кому зателефонувати й у кого запитати, що то за непроханий квартирант. Навряд чи Марина самотужки зможе висмикнути його. А якби й змогла, то чи вціліє стіна? Чи не краще удати, що його не існує.

Уяви, що того не було. Слухай батька, уявляй.

В кабінеті загудів пилосос. Працівниці активно чистили диван. Марину той звук ніби розбудив, тож вона продовжила діяти за планом. Пройшла крізь двері й швидкими кроками перетнула приміщення. Казав їй брат, щоб не слухала матір й купила сюди такі ж нові меблі, як і в решту кімнат. Але мати так наполягала аби донечка зберегла інтер’єр вітальні з їх будинку. Після тієї злощасної пожежі, лиш та кімната й вціліла. Останній місточок в минуле, в те далеке життя якого ніби й не було. Смак дитинства, якого вже не відчути.