Розділ 9.

Марина варила каву, заважаючи працівниці клінінгової компанії, що ганяла під стелею павуків. Лев розповідав про особливості прибирання кухні та найефективніші засоби турецького виробництва. Марина те все не слухала. З її роботою прибирати їй ніколи. А якщо роботу вона втратить, то по кишені їй буде лише харчова сода та гірчичний порошок, якими вона й буде мити всі поверхні в будинку. А хлорка буде для новорічного генерального прибирання.

– А що ж ваша дружина каже про усі ці засоби? Хіба не задорого для бюджету сім'ї?

Лев вдавився пиріжком, який надкусив у перерві між лекцією про побутову хімію.

Працівниця Лева тихенько пирснула.

– Моїй дружині, коли вона з'явиться, не доведеться перейматися такими дрібницями, як сімейний бюджет чи прибирання. Все це я владнаю сам. Та їй таки доведеться більше часу приділяти дітям, адже моя робота, аби приносити дохід, мусить постійно бути під контролем.

– Яка чудова перспектива, – Марина вдала зацікавленість. – І скількох же малюків ви плануєте?

Лев відклав пиріжок. І уважно поглянув на власницю квартири, що так люб'язно подала йому щойно зварену каву в керамічній розписаній філіжаночці. Чашка була ідеально чиста, а напій запашним. Тому Лев з подякою все те прийняв.

– З урахування демографічної ситуації, – почав він, – такі люди, як ми з Вами, моя люба Марино, мусять віддати борг країні, що їх зростила такими успішними…

– П'ятьох, – відповіла за нього Марина. – От я б хотіла п'ятьох. Чотири хлопчики й дівчинку з густим довгим волоссям.

Лев автоматично потягся до свого хвоста.

– П'ять це класно, – вставив свої п'ять копійок Мавпик, з'явившись на порозі кухні. – Вісім рук в допомогу батькові й одна принцеса.

– Ви просто занадто молодий аби оцінити дане придбання з економічної точки зору.

– Зате з юридичної дуже вигідно, – вставила Марина. – В разі якщо батька спробують посадити в буцегарню, суд обов'язково візьме до уваги його відданий борг країні і буде милостивим. Я Вам це як юрист кажу.

– Батька в буцегарню? – трохи зблід Лев. – Та ж ніби за порушення контракту лише штрафи передбачені.

– Але ж наше законодавство по всяк час удосконалюється. Вже завтра можуть вийти нові закони, що набагато краще захищатимуть дитинство.

– Дитинство мусить захищати батько! – поставив жирну крапку Мавпик.

– Марино Миколаївно, – біля Мавпика намалювався Петро Іванович. – На хвилинку.

– Я швидко, – Марина посміхнулася Леву й вийшла в коридор.

– Марино Миколаївно, – почав звітувати Петро Іванович. – Посудомийка встановлена й перевірена. Решту техніки ми теж перевірили й де треба почистили. Проблемний кондиціонер я перевірив. Чесно. Нічого не знайшов. Можливо запах надійшов з іншого джерела. Провітріть гарненько і все буде добре. І підпис ось тут поставте. Жаль з вами прощатися, але в нас черга.

– А як мені щось знадобиться, я можу зателефонувати до вас у офіс? Чи треба приїхати новий договір підписати.

– Можете зателефонувати, – вставив Мавпик.

– Еге ж, – стукнув його по потилиці старший колега. – Тобі особисто. Інститут закінчи, майстер спец призначення. Марино Миколаївно, набирайте наших дівчат. Вам вони не відмовлять. До побачення.

– Я вам теж не відмовлю, як знадобиться, – промуркотіла вслід Марина. – Мою адресу ви знаєте.

Мавпик, якого тягли мало не за шкірку, посміхнувся й кивнув у відповідь.

– Бувайте. Дякую за посудомийку.

Марина зачинила за майстрами двері.

Фух. От би і решта пошвидше пішли. Треба до роботи ставати.

Марина повернулася на кухню. Там і досі сидів Лев, сьорбаючи каву.

– Дуже знайомий смак, мабуть, це коньяк… Не можу згадати назву.

Ні, це не мегавартісний напій який мені презентували вдячні клієнти. Він із супермаркету. Я живу на зарплатню. Готую по суботах, лиш для того, щоб не забути як це робиться. Я не хочу сидіти десять років в декреті з п'ятьма дітьми, що мають твій ніс. Хоча. Чесно. Ніс у тебе ідеальний. Рівний і тонкий. І сидіти з дітьми я не пробувала. Може б мені і сподобалось. Але звучить трохи страшнувато. Навіть, якщо увесь той безлад прибиратиму не я.

– Головне, що клієнт задоволений.

– О, так. Це головне.

– Пане Леве, – раптом озвалася робітниця клінінгової компанії. – Можливо, ви запам'ятували, але ж дівчата Ксенії Петрівни через годину їдуть до будинку судді Сташкова. Ви хіба з ними не поїдете.

– Так, так. Це ти добре, що згадала, моя люба. А я, бач, відволікся на усю цю смакоту й красу,  мало не забувся про роботу. Все ж понеділок, як ніяк.

Швиденько допивши каву та ум'явши ще два пиріжки, Лев направився на вихід.

– Був дуже радий знайомству з такою прекрасною власницею квартири. Моя компанія завжди до ваших послуг, моя люба.