Розділ 7.

– А чого Ви очікували, Марино Миколаївно? – дивувався Петро Іванович, підіймаючи Марину з підлоги. – Так буває, якщо тримати кімнату зачиненою. І не перевіряти техніку. Та я певен, проблема не значна. Та й ми зараз швиденько вікна відчинимо й все вивітриться. Хоча й дивно, як Ви раніше не почули цього запаху.  Хоча й ми його не почули, як увійшли. Та все можна владнати…

Петро Іванович говорив про своє. Про кондиціонер, що, на його думку, був не вірно вимкнений і через те видавав такий жахливий запах. Чоловік одразу приступив до з'ясування причин поломки.

Отруйні пари з кондиціонера провокують аудіальні та візуальні галюцинації? Підкріплені злою енергетикою понеділка.

Марина стерла з обличчя не видимі для інших, але відчутні для неї холодні краплини, що залишились від контакту сніжинок з її шкірою.

А кінестетичні галюцинації бувають? Я запитаю в Артура. Запитаю. Сьогодні ж треба знайти час та відвідати батька й запитати в Артура.

Марина не роздумувала, одразу ж пішла й відчинила другу зачинену кімнату. На її здивування чи розчарування в приміщенні, що було облаштовано під спальню для двох дітей, було порожньо. Запах був трохи затхлим, але не смердючим. Марина стала навколішки й позаглядала під ліжка. Та там стояли лиш нерозпаковані контейнери для іграшок – дітей не було. Дітей також не було на самих ліжках, під ковдрами, за письмовими столами, у м'яких кріслах-мішках. В шафі порожньо, з полиць одиноко на Марину дивилися два плюшевих ведмедики. І ніяких тобі дітей.

Не зачиняючи дитячу, Марина пішла  й відімкнула другий туалет. Там було ще більш затхле повітря,  й шуміла каналізаційна труба. От і всі аномалії.

Боязко заглянувши у велику кімнату, Марина не побачила й не почула нікого крім Петра Івановича, що вголос сам собі диктував чергову інструкцію. Повернувшись до кабінету, всілася на диван й подумки увімкнула перезавантаження. Назад до миті коли щойно увійшла до квартири й увімкнула нетбук.

Треба поставити чайник та поснідати.

Встала й пішла на кухню, намагаючись тримати думки в логічному рядочку. Та присутність Мавпика зруйнувала ідеальний план. Налаштування збилися. Тож замість поставити чайник на плиту, Марина всілася біля столу й зробила ковток крижаної кави. Скривилася. Продовбала нігтем дірочку в харчовій плівці й дістала з таці пиріжок. Надкусила й почала жувати. М'ясна начинка з одного боку радувала, а з іншого – холодний смалець навіював думки про котячий лоток. Марина кривилася, але жувала, думаючи що просто не має на все це часу, бо ж треба працювати.

Відчувши тепло на своїх долонях, Марина не здивувалася. Все ж таки понеділок. Вона з інтересом поглянула, хто ще вирішив вступити з нею в контакт. Та це був лиш Мавпик, що намагався обережно відібрати у Марини чашку з кавою. Марина здалась одразу й відпустила посудину.

– Мікрохвильовка працює, я її перевіряв, – ніби між іншим, повідомив Мавпик й поставив каву підігріватися.

– Хочете кави?

– Нє. Я з дому.

– А пиріжків?

– Нє. Мене ними ще з учора годують.

– А в тій коробці з зеленим бантом щось смачне? Хочете його?

– Там бутербродниця. Річ класна. Але без хліба й ковбаси не працює, так би мовити.

Мавпик дістав гарячий напій й повернув Марині до рук, аби та грілася. По-хазяйськи відчинив шафу й дістав тарілку. Поклав на неї два пиріжки, третій надкушений й теж відправив до мікрохвильовки.

– В мене мати теж опалення в день вимикає, щоб зекономити. Восени. Взимку не вимикає. А в тебе мати, мабуть, лютіша за мою. Вода в трубах замерзне і їх порозриває.

– Справді? – Марина навсправжки налякалася.

Вона геть забула, що лід це коли на градуснику менше нуля, а кава в чашці була й досі в рідкому стані. Ось, що значить незаплановані емоції й відхилення від розкладу. Для Марини рухатися згідно з планом – принцип життя. За планом можна й з терористами воювати, й рідну землю рятувати. А як сусідський пес гавкне не за розкладом, то Марина з переляку його перекричить.

– Я увімкну опалення? – поцікавився Мавпик. – Заразом і котел перевірю. Він же електричний?

– Ага, – відповіла Марина й посміхнулась.

В середині поселилося таке приємне відчуття тепла й турботи. Навіть на хвилину перехотілося сумувати за офісом де є люди.

А що там в офісі сталося? Я геть про це забула. Котра година, взагалі?

Марина збігала за телефоном й швиденько повернулася. А то раптом Мавпик прийде, а її немає. Дістала з мікрохвильовки пиріжки. Один одразу запхнула в рот й стала набирати повідомлення шефу.

Доброго ранку, Сергій Сергійович. Наскільки великі наші втрати? Чи можна буде завтра повернутися в офіс на роботу? Чи потрібна якась допомога?

Другий пиріжок перемістився Марині в рот й попхався кавою. Вайбер квакнув. Та повідомлення прийшло не від шефа, а від Настусі – нової співробітниці, що працювала в приймальні на рецепції.