Розділ 4.

Увійшовши до квартири, Марина найперше поглянула на годинник на стіні. Прямокутний електроприлад ідеально вписувався в проєкт інтер'єру, через що часто ставав для неї невидимкою. Сьома ранку! Все за розкладом, за виключенням декорацій.

Не роздягаючись, Марина увійшла до кабінету й увімкнула нетбук. Доки машина розігрівала себе й повітря в прохолодній кімнаті, Марина зняла верхній одяг. Змінивши чобітки на бежеві туфлі на високих підборах, вона сіла за домашню версію робочого столу й завмерла. Що далі? Якби вона була в офісі, то найперше відкрила б електронну пошту й взялася перечитувати листи, доки закипає чайник. Чайник! Сніданок! І треба знайти в записнику пароль від робочої пошти.

Вайбер на телефоні боязко крякнув. Марина непривітним поглядом глянула на гаджет.

Чергова родзинка понеділка?

Повідомлення надійшло від оператора клінінгової компанії у котрої Марина останній рік замовляла щомісячне прибирання  квартири.

Шановна Марино Миколаївно. Нагадуємо. Згідно з попередньою домовленістю у вашій квартирі (за адресою вул. Кінцева 13, кв 77) планується проведення клінінгових дій 18.12., о 10:00. Обсяг: дві житлові кімнати та господарські приміщення у кількості чотирьох одиниць.

Чи можливе перенесення вашого замовлення на більш ранню дату?

З повагою, клінінгова компанія «Чисті килимки».

Марина швидко зрозуміла, що у клінерів змінився оператор-логіст. Їй було цікаво чи новий співробітник вже на робочому місці чи ще п’є чай у себе на кухні, пишучи їй гостробокі повідомлення. Тож Марина взяла телефон й просто зателефонувала відправнику повідомлення. Слухавку взяли не одразу, зате по той бік невидимого зв’язку затріщав приємний жіночий голос.

– Доброго ранку, вам Марино Миколаївно! З першим Вас снігом. Пробачте, що потурбували. Прошу дайте відповідь на поставлене у повідомленні запитання.

Співрозмовниця видихнула.  Марина тихенько пирснула.

– Перенесення замовлення на більш ранню дату можливе. На сьогодні! На зараз! Інші варіанти неприйнятні.

– Ой! Ми Вам так вдячні, Марино Миколаївно. А ми через годинку приїдемо. Всього вам найкращого.

Співрозмовниця обірвала зв'язок.

Тобто вони приїдуть через годинку? Я ж не серіали дивлюся! Я на роботі! Це понеділок! Просто понеділок! Він скоро мине.

Марина подумки полаяла себе за нестримність та хамство, що їй же і вилізло присутністю у квартирі гурту чужих людей. Це вона від Аркадія з Вадимом підхопила. З ким поведешся, того й наберешся. От чому вона проти неформальних контактів.

Вдихнула, видихнула й пішла ставити чайник. Понишпоривши по полицях, знайшла лиш пусте пакування від улюбленого чаю з імбиром. Звісно, згідно з планами похід до магазину після роботи, а сніданок в офісі, де імбирний чай не кінчається – його завідувач господарства купує.

Мені що каву пити? В понеділок. Кава – напій вихідного дня. Кава з коньяком.

Марина поглянула на каво машину, яку лиш учора помила. А як завтра знову в офіс, то агрегат до вихідних брудний стоятиме? Замінила чайник на мідну джезву й швиденько заварила собі каву з корицею й половинкою чайної ложечки цукру. А до кави що? В офіс доставляють свіжу випічку з пекарні навпроти. А вдома лиш рисові хрусткі хлібці. Без дріжджів та консервантів. І без смаку, що приносив би задоволення. Та все ж краще ніж нічого.

Марина потягнула до рота білий рисовий диск, та завмерла на півдорозі. З великої кімнати знову почувся дивний звук. Марина облишила їжу. Навшпиньках пройшлася коридором власної квартири й приклала вухо до зачинених дверей. Її ніс залоскотав запах снігу, що смиренно спав на гілках лісових принцес – ялинок. Чомусь саме така картина з'явилася у думках Марини.

І знову з-за новеньких, майже не втомлених працею, дверей почувся дивний звук, схожий на тихеньку пісеньку дитячим голоском.

Сніг як пудра на землю сиплеться,

Тільки б не розтав.

Обіцяє нам ковдра біла ця

Чарівних багато справ.*

Марина вразилась й мало не пролила каву, що тримала в руках. Голос з-за дверей був максимально живим, геть не схожим на звучання радіо. Чому в інших кімнатах, наприклад у кухні, не чути цього голосу?

Та зануритися в таємницю зачиненої кімнати виявилося не так то просто.  Буквально за хвилину Марині  довелося підстрибнути від несподіванки – гаркнув дверний дзвінок. Важкі та пекучі краплини кави залишили чашку й перекочували на Маринину руку.

– Ай!

Чашку на кухню, з кухні серветку аби стерти краплини, що дісталися підлоги.

Знову дзвінок у двері.

Вдихнула, видихнула й поглянула у вічко. Тоді відстрибнула, бо по дверях добряче погупали.