Розділ 1.

Сірий сніг розквітне недопалками. Через кілька місяців так у моєму місті розпочнеться весна. А я купуватиму усе те мистецтво ціною вартості бензину для мого пасату.

Саме це подумала Марина, коли вийшла з під'їзду та вловила носом першу сніжинку цієї зими. Та вона, власне, була готова думати про що завгодно, окрім дивних звуків, що долинали з великої кімнати, двері якої завжди зачинені.

Шоста ранку. Понеділок, тринадцяте грудня. До обіду цього дня у всіх «квакатимуть» соціальні мережі. Листівки-привітання з першим снігом позабивають пам'ять смартфонів та здивують тих, хто прокинувся після восьмої й застав лиш мокрий асфальт.

Марина цього дня була першою людиною, чиї сліди зіпсували ідеальну білизну дорожнього покриття її вулиці. Вона йшла петляючи між машин, що стояли ніби покинуті напризволяще попід вікнами багатоповерхівок. Замало місця для стоянки – головний недолік цього району.  Більшість будинків й досі  вважаються новобудовами, проєкти яких  мали б враховувати наявність у власників машин. Та чомусь не врахували. А кілька десятків гаражів, що знаходились на сусідній вулиці, розкупили ще до того, як у будинків просох фундамент. Та Марина принципово регулярно вішала на тих гаражах оголошення «Куплю ваш гараж за дорого. Марина – юрист. Вічну співпрацю та дружбу гарантую». Та навіть така апетитна пропозиція й досі не припала нікому до смаку.

Ідучи, Марина зоставила позаду сім рядів багатоповерхівок аби дістатися місця де у п'ятницю вона залишила свій чорний фольксваген. Як-то кажуть, ніщо не пророкувало біди. Машина стояла мордою до виїзду,  під надійною охороною дерев. Але! Ігноруючи закони логіки та правила ПДР, можливість рушити з місця у Марининого автомобіля відібрала інша машина. Темно-синій бус буквально перегородив усю дорогу.

Доки йшла, Марина встигла розгледіти й перечитати всю рекламу, що красувалася на боках машини-правопорушниці.

Вода питна негазована. П'ять причин замовити воду у нас. Доставка води безкоштовно. Доставимо воду у день звернення. Вигідні умови та акції. Доставка у зручний для Вас час. Питна вода вищої категорії.

Ну привіт черговий пункт у чорному списку моєї фірми. Нашого юридичного супроводу ви не отримаєте. Оскільки ваша платоспроможність, ймовірно, низька. Якщо ви не можете собі дозволити кваліфікованих та досвідчених водіїв. Ваші постійні штрафи зіпсують нам репутацію. 

А я, здається, зіпсую комусь ранок, піднявши його в досвіток. Зате в нього з'явиться можливість побачити перший сніг. Он він який красивий та лапатий. Казка з безоплатним доставленням додому.

Наближаючись до машини-правопорушниці, Марина обирала спосіб увімкнути її сигналізацію. Допускаючи, що власник живе в найближчому будинку. Якщо ж ні і він, за компанію з Мариною, мешкає за сім рядів багатоповерхівок звідси, то від мешканців сусіднього будинку йому точно дістанеться.

– Ну ти, Аркаш, точно герой американської комедії. Та не бігай, як укушений. Стань спокійно й подумай, що можна зробити.

– Та нічого не можна! Це повне лайно. Я так спізнюся. Та що там спізнюсь. Як я взагалі на роботу потраплю?

Марина швидкими кроками обійшла темно-синій бус аби поглянути на співрозмовників й з'ясувати їх причетність до ситуації блокування її власного авто. Її погляду відкрилася картина художника експресіоніста.  Чоловік без шапки – одне обличчя з центральною фігурою відомого полотна Едварда Мунка «Крик».

– Доброго вам ранку, шановні! – перебила Марина пережовування паніки двох чоловіків приблизно її віку. – Яке ім'я носить ваш кінець світу? І чи можу я вам допомогти пережити його без значних втрат?

– Жіночко, йдіть куди йшли! – гаркнув на неї пан без шапки.

Жіночко?! Я?!

Марина повернулася до свого автомобіля й дістала з сумочки телефон. Увімкнувши камеру, почала знімати дорожню ситуацію. Навмисне гучно озвучуючи всі порушені правила ПДР. Усі підпункти п'ятнадцятого пункту. Хоч і не всі вони були доречні у даній ситуації. Як і її  власні, навмисне перебільшені, душевні страждання.

Колега чоловіка, що любить тримати голову в холоді, виглянув з-за буса й швиденько зреагував на дії Марини.

– Шановна! Пані! Дівчино-красуне. Приберіть камеру. Все зовсім не так, як вам здалося. Ми тут жертви. Злого року. Не ускладнюйте.

– Аніскілечки не ускладнюю, – наймилішим тоном відповіла Марина. – Відженіть машину, я все забуду, і хамство вашого друга теж й спокійно поїду на роботу.

– Легко сказати «відженіть». Розумієте… як би це сказати. У нас ключі в середині…

– А машина захлопнулась? Ви серйозно?

– А я що схожий на коміка-стендапера? Серйозно.

– Давайте аби я не придумувала сама, ви надасте мені більше інформації.

– Наприклад?

– Наприклад… ви що не знаєте як відчинити власну машину? Запасні ключі? Служба аварійного розблокування дверей? Машина ж на сигналізації, як я розумію. Давайте я піду свідком, що ви її не крадете, раптом сусіди викличуть поліцію, а ви натомість її відженете й заберете з моєї дороги.