Новорічна історія, або Випадкова невипадковість

31 грудня. Ася прокинулася о сьомій ранку, хоча напередодні давала собі слово добре відіспатися і не вставати з ліжка аж до наступного року. Згадавши свою обіцянку, вона з усмішкою подумала: «Все ж таки чудернацько звучить вислів «прокинутися наступного року», коли до наступного року менш ніж сімнадцять годин!» Будучи твердою у своєму рішенні, дівчина знову заплющила очі і спробувала заснути.

Сон ніколи не приходить на замовлення, і Ася у цьому ще раз переконалася. Як старанно вона не намагалася перераховувати акторів улюбленого серіалу, але навіть дрімота пройшла. Вирішивши більше не виснажувати себе марними спробами, дівчина побудувала зручну гірку з подушок і ввімкнула телевізор. «Нехай не спати, але покидати ліжко не буду», – впевнено заявила сама собі. П’яти хвилин вистачило для того, щоб зрозуміти, що дивитися нічого. Просто лежати було нудно, читати не хотілося, ноутбук залишився на барній стійці. Змирившись із неминучим, Ася вилізла з-під ковдри і пішла заварювати каву.

Після вчорашнього бенкету, який вона для себе, коханої, влаштувала на честь закінчення роботи над проєктом, залишилося декілька еклерів та шматочок шоколадного торта.

Насолоджуючись солодощами та ароматною кавою, Ася раптом згадала, як рік тому, вранці 31 грудня, вона сиділа на цьому самому стільці, ласувала десертами, але поруч з нею був хлопець.

З хлопцем вони розлучилися два тижні тому. Не було жодних трагедій та драм. Після півторарічного знайомства та тримісячного спільного проживання молоді люди з’ясували, що не підходять один одному. Розставання було безболісним і обопільнорадісним.

Колишній примарним спогадом з’явився у Асіній голівоньці та одразу ж зник, поступившись місцем думкам про події року, що минає. А загадати було що!

Вона закінчила навчання і відразу ж влаштувалася на роботу, щоправда, через місяць зрозуміла, що це не її, і звільнилася. Відкрила з друзями невелику пекарню, яка вже восени почала приносити дохід, але результат справи вирішила доля, яка надіслала двох злодіїв-вандалів. Друзі-партнери не захотіли більше вкладати гроші, і пекарню з обладнанням, що залишилося, довелося продати. Знову ставати найманим працівником і залежати від примх якогось там начальника Ася не захотіла, тому подалася до фрілансерів, благо диплом дизайнера інтер’єрів не обмежував її у виборі того, де і з ким працювати. На цій ниві їй усміхнулася вдача, підкинувши кілька цікавих і добре оплачуваних замовлень. Останнє вона виконала лише вчора увечері. Його реалізація зайняла більше часу, ніж планувалося, коштувала чималих нервів та кількох нових шишок для досвіду. До речі, тому й сиділа зараз одна – друзі відлетіли відзначати Новий рік до Таїланду, а вона змушена була здати квиток.

Ася допила кави, критичним поглядом оглянула свою квартиру – студію.

– Так, Аська, довела житло! Один суцільний безлад, павутиння та повна відсутність новорічного оздоблення. Теж мені декоратор! Досить сидіти і сумувати за минулим. Як каже мама, виправдовуючи перед-новорічне генеральне прибирання, нове життя починається з чистого будинку, а новорічне диво – з ялинки. Вставай, давай ворушись!

Сказано – зроблено. Вже за годину квартира блищала. Залишилася справа за малим – придбати ялинку.

Ася одяглася і вийшла надвір. Було близько дев’ятої ранку. Місто повільно прокидалося. Рідкі перехожі, що зустрічалися, не заважали насолоджуватися чудер-нацько зледенілими деревами, пухнастим килимом, що дбайливо вкрив землю, і хрумтінням снігового насту, який утворився за ніч. Тільки-но починали відкриватися магазини. Дівчина не знала, чи так рано працює ялинковий базар, тому вирішила піти до нього довгою дорогою.

В одному дворі, оточеному багатоповерхівками, вона побачила крижану гірку. З думкою про те, що Новий рік – це щось з дитинства, і коли ще кататися на гірці, як не сьогодні, Ася сіла навпочіпки і поїхала вниз. Як на зло, те, що здавалося гладдю, виявилося з вибоїнами та купинами, тому десь уже з середини спуску вона просто котилася стрімголов. Її тріумфальне падіння закінчилося м’яким приземленням, оскільки вона впала на Санта-Клауса.

– Дякую, дідусю! – випалила вона перше, що спало на думку.

– Завжди будь ласка, внучечко!

Судячи з голосу, зі смужки чола, що виглядала з-під шапки, з яскравого блиску очей кольору розплавленого олова, що сміялися, Ася зрозуміла, що «дідусеві» приблизно стільки ж років, скільки і їй.

– Ой! – вирвалося у дівчини.

Санта-Клаус дзвінко засміявся, допоміг піднятися та очистити пуховик від снігу.

– Вибачте, дякую, – зніяковіло мовила Ася.

– З наступаючим! – відповів Санта-Клаус, поклав мішок на плечі і пішов своєю дорогою.

До ялинкового базару Ася дісталася без жодних інших пригод.

Вибір лісових красунь можна було назвати мізерним. І не дивно – 31 грудня надворі! Обійшовши павільйон кілька разів, дівчина визначилася із вибором. Взялася за ствол і потягла вгору, щоб вийняти ялинку з підставки. Дерево не піддалося. Ася перевела погляд з низу до гори і зрозуміла причину своєї невдачі: за верхівку ялинку тримав Санта-Клаус, який щось обговорював із продавцем.

– Ой! – зойкнула Ася.

Цей вигук почув казковий персонаж і обернувся.

– Доброго дня, внученько, – сказав дідусь басом. – За ялинкою прийшла?