1

Пропозиція шефа разом відсвяткувати зустріч Нового року видалася Ігорю Петровичу доволі дивакуватою. Ще б пак, з якої це радості власник великого торгового центру буде розважатися цілу ніч в товаристві звичайного бухгалтера? Звісно чоловік був не останньою людиною на фірмі і мав всі шанси незабаром очолити весь фінансовий відділ компанії, однак це аж ніяк не пояснювало такої доброзичливої приязні до нього завше суворого і прискіпливого начальника.

У Ігоря Петровича були певні припущення щодо причин котрі могли спонукати шефа до такого неочікуваного вчинку, та вони видавалися йому малоймовірними, майже фантастичними. Хоча якщо чоловік мав рацію, то від такого можливого звороту подій його подальше життя мало суттєво змінитися і в новорічну ніч на нього могла очікувати неабиякий сюрприз, а в кращому випадку навіть й не один.

Здогадки здогадками, а довго роздумувати над пропозицією власника на якого працюєш було б вершечком нерозсудливості. Ігор Петрович чемно подякував за запрошення і клятвено пообіцяв з’явитися на святкування, що мало відбутися в одному з найпрестижніших нічних клубів їхнього містечка. У відповідь шеф лукаво підморгнув йому й змовницьке додав, що товариство збереться доволі інтимне й було б бажано щоби він прийшов в компанії якоїсь симпатичної панянки.

Що мав на увазі начальник говорячи про «інтимне товариство» Ігор Петрович допитуватися звісно ж не став. Його більше турбувало те кого ж обрати собі в супутницю на новорічне свято. Відверто кажучи варіантів у нього було не багацько. Незважаючи на свій вік в сорок з лишком років чоловік не користувався особливою популярністю в представниць слабкої статі людства.

В дитинстві Ігор зростав хирлявим і незграбним хлопчаком, що частенько хворів на різноманітні інфекції і регулярно був гостем місцевої лікарні. В школі поводив себе здебільшого тихим і спокійним учнем, що цурався всяких вибриків та витівок таких притаманних його невгамовним однокласникам. Тому близьких друзів у нього фактично не було. Хлопці вважали його «мудрагелем», а дівчата просто не помічали.

З прожитими роками ситуація змінилася не надто суттєво. Ігор Петрович так загалом і залишався відлюдником. Мабуть саме через цю рису свого характеру і професію вибрав собі не зовсім чоловічу – бухгалтера. Наче за сухими стабільними цифрами у звітах і накладних хотів сховатися від реального життя з його повсякденними несподіванками і непередбачуваними сюрпризами. Навмисне уникав всього того що так полюбляють легковажні шибайголови.

Стовідсотковим холостяком він звісно не став. Навіть якось, років з п’ятнадцять тому, умудрився одружитися на одній зі знайомих дівчат. Правда їхня «сімейна ідилія» тривала недовго. Якихось півроку вистачило щоб новоспечені молодята одностайно вирішили, що вони не пара і не варто дальше грати цю подружню комедію. Після цього в його житті з’являлося ще кілька жіночок, та тривали ці відносини не довго і закінчувалися стандартним розставанням. При чому зазвичай ініціатором розлучення були чимось незадоволені партнерки чоловіка. Він припускав що їм просто було нудно й нецікаво з ним, та особливо не переймався цією неприглядною рисою свого характеру.

Зрештою самотність не така вже й погана річ, а у деякій відлюдькуватості навіть є свої переваги розважливо вважав Ігор Петрович. Нерідко вони позбавляють безлічі неприємностей, як от дріб’язкові непорозуміння, часті суперечки і безглузді скандали що неминучі коли тебе оточують близькі люди. Просто ж поспілкуватися, коли тобі нудно, можна й зі звичайними колегами на роботі, як і задовольнити плотські чоловічі потреби нетривалими стосунками з випадковими партнерками.

З такими життєвими принципами Ігорю Петровичу було непросто вибрати собі супутницю для новорічної вечірки. Перебравши кілька ймовірних варіантів чоловік зупинився на Мирославі. З цією жінкою він знався вже майже десять років. Познайомилися вони в одному з салонів краси де молодичка працювала звичайним перукарем, а він час від часу навідувався туди щоб навести лад зі своєю пишною чуприною.

Їхні стосунки було нелегко охарактеризувати. Нібито просто звичайний клієнт та перукарка, що зустрічалися виключно для короткотривалої стрижки. Однак навіть тих нетривалих хвилинок вистачало щоб погомоніти на різноманітні теми, нерідко довіряючи одне одному особисті проблеми й клопоти. Та цим все й обмежувалося. Мирося хоч й була молодою та симпатичною жіночкою з приязною доброзичливою вдачею чомусь ніколи не викликала у нього інтимного потягу до себе. Чоловік був надзвичайно вдячний перукарці за те, що і вона не дозволяла собі зробити і півкроку для більшого зближення з ним, незважаючи на те що була одинокою і він підозрював що давно вже припав їй до вподоби.

Здавалося обох влаштовувала ця чудернацька невизначеність і Ігор Петрович довго вагався перш ніж зробити свій вибір на користь Мирослави. Однак втрачати йому, на випадок жіночої відмови, було нічого тож, чоловік все ж наважився сходити в салон краси і зробити перукарці свою пропозицію. На його здивування молодиця майже не комизилася і лише трішки подумавши дала свою згоду. Дальше справа була тільки втому щоб погодити технічні дрібниці їхнього майбутнього святкування.

В святкове надвечір’я Ігор Петрович під’їхав до обумовленого місця зустрічі на таксі. Мирослава вже терпляче очікувала на нього. Чоловік галантно відкрив перед нею дверцята автомобіля вражено відзначивши як молодичка змінилася зовні. А дивуватися дійсно було чому. Перукарка в черговий раз довела наскільки жінки бувають мінливими і піднесла Ігорю Петровичу своєрідний сюрприз. Замість завше втомленої, заклопотаної і неприглядної сірої мишки в робочому фартушку яку чоловікові неодноразово доводилося бачити раніше в салоні, перед ним тепер стояла доволі імпозантна й симпатична панна від якої годі було й очей відвести.