Розділ сьомий

Решта дня пройшла у такому темпі, що навіть я, схильна до переживань, викинула з голови всі зайві думки та поринула у вирішення таких серйозних проблем, як заспокоєння клієнта, якому не сподобалось веганське меню, пошук серветок, які раптово зникли кудись з готелю, мов крізь землю провалились, хоча їх абсолютно точно закуповували, з’ясування стосунків між покоївками, що в перший же робочий день вмудрились пересваритись…

Коротше, було весело. Ввечері ми з Михайлом все-таки влаштували велику нараду і знайомство з персоналом. Я ловила на собі заздрісні і водночас сердиті погляди деяких дівчат, але старалась жодним чином не реагувати на них. Зрештою, я Роганчуку не пара, як би сильно мені цього не хотілось, а плітки все одно будуть. Особливо якщо врахувати факт нашого проживання в одному номері.

День виявився таким насиченим, що, коли ми дістались-таки до спільного ліжка, то могли тільки одне – заснути. Варто було тільки голові торкнутись подушки, як я одразу ж задрімала – і прокинулась, тільки коли будильник, наведений на восьму ранку, запищав, приваблюючи до мене свою увагу.

Михайла збоку вже не було. Я вирішила, що це навіть на краще, бо прокидатись в одному ліжку з чоловіком, який тобі не коханий, а начальник, якось трошки дивно. Щоправда, наші стосунки в принципі не можна було назвати нормальними. Якби я спочатку не наробила дурниць і не сказала, що не хочу бути з ним!.. То що?

Я ж в будь-якому випадку не була готова до серйозних стосунків. Так, лише морочила б голову собі і Михайлові, а зрештою зробила б тільки гірше. Тож, можливо, воно й на краще, що я тоді радикально відмовилась від будь-чого. Принаймні зараз маю роботу.

Причому роботу цікаву і корисну!

Справ сьогодні в мене було не менше, ніж вчора, хоч і робота здавалась куди більш впорядкованою. Треба було засісти за фінансові документи, і я була налаштована по-бойовому. Навіть старалась не думати про те, що займатись цими документами треба вдвох з Михайлом, а отже, у мене є всі шанси забути навіть найбанальніші формули, які я знаю ще з університету…

Нічого. Впораюсь. Я не така вже й дурна, як сама собі надумала, правда? Принаймні, хочеться в те вірити.

Вчора я вдягнула светр та брюки, ще свої, прихоплені з дому, але сьогодні, готуючись до робочого дня, трохи порилась у валізі, яку мені виділила Мар’яна. Спочатку під руки підвернулась блузка, досить ніжна, але, як на мене, зваблива, потім – тепла зимова сукня з розрізом до середини стегна… Я похитала головою. Здається, моя подруга, відкладаючи для мене речі, трошки перестаралась.

Останнім під руки підвернулось плаття. О, я добре його пам’ятала! Цю сукню колись подарували Мар’яні подружки, розраховуючи, напевне, що вона відриватиметься в ній у якомусь клубі. Коротенька, з оголеною спиною та відкритим декольте… Вбрання з тієї категорії, що вдягати його може тільки дуже безсоромна особа! Ну, або лише для коханого чоловіка.

Я пам’ятала, чим для Мар’яни закінчилось носіння цієї сукні, і тільки невдоволено похитала головою. Подружка, здається, відверто натякала на те, що мені треба б звернути увагу на Михайла та влаштовувати своє особисте життя.

Звісно, сукню я заховала назад. Не вистачало ще тільки в ній ходити по готелю, а потім ще завітати в один з будиночків, наприклад, до Савіних, виконуючи чергове доручення! Але, подумавши трохи, вирішила, що вдягну не свій звичний светр, а ту блузку, що поклала мені Мар’яна.

Вона сиділа, як влита, і мені дуже сподобалось моє відображення. Відчувала я себе дуже впевненою та красивою. Витратила трохи часу на те, аби розчесатися, підфарбувала трохи очі, хоч зазвичай майже не користувалась косметикою, та вискочила до коридору. Треба було знайти Михайла, а ще зазирнути до Марини та перевірити, чи все в неї в порядку і чи не трапився якийсь черговий форс-мажор.

Та далеко піти я не встигла. В коридорі на мене чекала пані Куріпка, вона ж Адельжана. Цього разу дівчина була вже не в рудій шубі, а вдягнена в яскраву, насичено-рожевого кольору сукню.

– Радочко, доброго ранку! – вигукнула вона, а тоді підскочила до мене і схопила за руки. – Я хотіла сказати, що номер просто супер! Я в захваті! В мене такий прилив творчих сил, що я навіть відчула в собі зачатки таланту письменника!

– Як приємно це чути! Рада, що магія чисел спрацювала так, як потрібно, – я спробувала вивільнити долоні з її хватки, але жінка тримала досить міцно та дивилась на мене таким натхненним поглядом, що мені аж стало не по собі. – Прошу мене пробачити, мені вже треба йти…

– Так-так, – кивнула Адельжана. – У мене тільки одне малесеньке проханнячко. Той спеціаліст, який розраховував оту нумерологічну карту, чи як воно називається, для нашого номеру, він може дещо подивитись?

– Що саме?

– Ну… – вона повела плечем. – Мені б глянути, як це впливає на чоловічу силу. А то щось мій пупсик після того, як ми сюди заїхали, дуже сумний. То з телефона не вилазить, то ще щось… Я навіть подумала, що в нього щось трапилось, спитала, але він каже, що нічого такого, – Галина зітхнула. – То явно вплив нумерології. Треба все перевірити!

То вплив паскудного Вадимового характеру, хай йому грець. Спочатку мені життя псував, тепер вирішив ще й Адельжані?.. Але вголос я нічого про те не сказала, бо знала, що зробила б тільки гірше. Замість того спокійно промовила:

– Я обов’язково звернусь до нашого спеціаліста. Він зараз у від’їзді, бо це людина відома і зайнята, але як тільки він з’явиться на нашій території, я вас познайомлю. Та сподіваюсь, що негативний ефект скоро зійде нанівець, і ваш хлопець почуватиметься добре… Пробачте, я зараз поспішаю, мушу йти.