Розділ другий

Я прокинулась від телефонного дзвінка. Мобільний валявся на підлозі, і я підповзла до краю ліжка, ще до кінця не втямивши, що відбувається, і відповіла на дзвінок.

– Алло.

– Рад, ти як, в порядку?

Я моргнула. Раз, другий. Усвідомлення того, що трапилось, це не додало, але я принаймні зрозуміла, що говорю зараз з Мар’яною, своєю кращою подругою.

– Так, – хрипким від недавнього крику голосом озвалась я.

– Ти де зараз?

– В готелі.

– За тобою приїхати? Може, я чи твоя мама…

На талію мені опустилась важка чоловіча рука. Я відчула, як мене тягнуть назад, та вперлась спиною в груди Михайла. Він лежав поруч…

Голий.

Чорт.

– Ні, Мар’яно, не треба, – пискнула я. – Не треба нікуди приїжджати.

– Ми боїмось, що ти сама…

– Зі мною все добре, я… Номер же на кілька днів оплачено, – нарешті згадала про цей факт я, сподіваючись, що мене не випруть з готелю просто зараз. – Я на ніч лишусь, може, приїду зранку. Або за кілька днів. Окей?

– Ну, гаразд, – не стала наполягати Мар’яна. – Я твоїй мамі сама все поясню, не переживай.

– Дякую, – видихнула я. – Ти найкраща.

І збила виклик раніше, ніж Мар’яна встигла задати мені якесь питання. Наприклад, що це за чоловік зараз сопить у мене за спиною.

Я обережно повернулась на другий бік.

За вікном уже звечоріло, на те воно й зима, щоб дуже рано ставало темно, але вуличне освітлення, що пробивалось крізь величезні вікна готельного номеру, не дозволяло мені загубитись у темряві. Михайло лежав поруч, розслаблений, спокійний, але не спав. Було видно і його скуйовджене русе волосся, і м’яку посмішку, що грала на губах, і дуже тіло. Ковдра лежала у нього на стегнах, і я змогла роздивитись міцний торс та татуювання, що обхоплювало його праву руку.

– Прокинулась? – він погладив мене по плечу. – Як себе почуваєш, нічого не болить? – голос звучав ласкаво, ніжно.

– Н-ні, не болить, – хитнула головою я. – Та… Мені ж можна лишитись до ранку, правда? Ну тобто… Номер було заброньовано…

– Навіть якби номер не було заброньовано, ти можеш бути тут стільки, скільки тобі заманеться, – запевнив він мене. – Ходи сюди.

Михайло пригорнув мене до своїх грудей, і я з насолодою вдихнула приємний запах парфумів, змішаний з його особистим ароматом. Знов стало тепло. Великі чоловічі долоні поповзли вздовж спини нижче, і в тілі знов загорівся знайомий жар.

Та разом з ним прийшло й зніяковіння. Я відчула, як почали пашіти мої щоки, спробувала відсунутись, але Михайло притримав мене, не відпускаючи нікуди. Нахилився ближче, торкнувся кутика моїх губ, немов пробуючи на смак. У нього була невелика щетина, і я здригнулась та прошепотала:

– Колеться.

– Пробач. Треба було поголитись зранку, та хто ж знав, – він провів носом вздовж моєї шиї, – що мене на роботі чекає така приємна зустріч.

– Я…

Господи, і як люди заводять собі інтрижки та випадкові стосунки? Мені з Михайлом було дуже добре, тягнуло до нього, мов магнітом, але в голові аж пекло від сорому.

– Михайле, я зазвичай не… Не дозволяю собі нічого такого, – прошепотіла я нарешті. – Я не… Не якась розпусна дівка…

Він злегка відсунувся від мене і погладив мене по щоці.

– Не говори дурниць, яка розпусна дівка? Я не двадцятирічний довбень, не здатний відрізнити юну дівчину від досвідченої тигриці, – він підморгнув мені. – Ти боїшся мене?

– Ні, – я хитнула головою. – І… Це, напевне, було неправильно, але я ні про що не жалкую.

– От і добре, – він сперся ліктем об ліжко, трохи відриваючись від подушки, і глянув на мене згори донизу. – Замовити вечерю до номера? Ти, напевне, голодна.

– Можливо, – мені справді хотілось їсти, я ж зранку і ріски в роті не мала. – Дякую за турботу.

– Не уявляю собі причин, з яких я мав би погодитись інакше.

– Ну, – відзначила я, – мій колишній кинув мене за дві години до весілля.

– От і прекрасно, нема чого узами шлюбу сковувати себе з таким придурком, – всміхнувся Михайло. – Ти достойна набагато кращого.

– Дякую, – я остаточно розгубилась. – Але… Що буде далі?

– А що буде далі? – здається, це питання здивувало Михайла. – Ну, враховуючи те, що ми… зблизились досить швидко…

Так швидко, що йому б зараз впхати одяг мені в руки і виставити мене за двері готелю, аби я не заважала.

– Я нікому ні про що не скажу, – запевнила я його. – Обіцяю.

– А до чого тут це? – здивувався Михайло. – Ти, здається, порвала зі своїм козлом… А я – чоловік вільний. Можливо, був вільний.

– Зараз що змінилось?

– Ну, я думаю, – він примружився, – ти погодишся стати моєю дівчиною?

Я хотіла. Власне, він мені надзвичайно подобався, і я дозволила йому більше, аніж могла собі уявити. Але чомусь випалила: