Новорічна помічниця для мільйонера

Розділ перший

– Весілля не буде.

Я, не повіривши своїм вухам, навіть зиркнула на екран мобільного. Та все було правильно. Сьогодні день мого весілля, я розмовляю з власним нареченим, і він щойно сказав мені…

– Тобто як не буде? – перепитала я вражено. – Ти… Щось трапилось? Вадику, та не мовчи ж! Якщо ти жартуєш, то це зовсім не смішно?

У відповідь Вадим дуже важко зітхнув у слухавку. Пауза затягувалась, і я думала заговорити знов, як раптом він подав голос:

– Радо, пробач. Я мав подумати про це раніше. Ми з тобою надто різні. Ти така старомодна, а я – сучасний чоловік…

– Що ти мелеш?!

– Вчора я зустрів жінку своєї мрії, – продовжив Вадим, – і вона не стала мені відмовляти, з нею не треба було чекати весілля…

– Вадиме!

– Між нами все скінчено. Пробач, я мав подзвонити ще вчора. Добре, що ми багато гостей не кликали, а то було б незручно...

Телефон вислизнув з моїх рук та впав на підлогу. Отже, мені не почулось. Він справді мене кидає! За кілька годин до нашого розпису.

Ми з Вадимом були разом півроку. Познайомились випадково, зіштовхнулись в університеті. Це були ідеальні стосунки! Прогулянки під зоряним небом, романтичні побачення! Вадим нагадував мені справжню мрію. Він не напирав, не хотів від мене забагато. Сподобався моїм батькам та подружкам, познайомив зі своєю родиною. Заміж покликав, і я погодилась, навіть не роздумуючи!

А тепер виявилось, що він зустрів якусь… якусь… якусь доступну жінку, і все наше кохання полетіло під три чорти! Бо я старомодна!

По обличчю потекли сльози. Стало дуже-дуже гірко, а ще – страшно. Господи, і що мені тепер людям казати? Сором-то який…

Я повільно опустилась на ліжко. Незручна пишна сукня стиснула ребра, стало важко дихати, і треба було встати, але я не могла. Повернула голову вбік, туди, де стояло величезне дзеркало, притягнуте сюди тимчасово, щоб я могла нормально вдягнутись, і вдивилась у власне обличчя.

Так, це все реальність. У дзеркалі відображалась та ж сама я, в білосніжній пишній сукні з корсетом, щоб йому грець, з наполовину зробленою зачіскою, ще без макіяжу. Погляд розгублений такий, що навіть очі не звично сині, а наче почорніли. Для контрасту зі світлим волоссям якраз… Губи червоні-червоні, бо я їх всі скусала, а щоки вже плямами пішли. А за моєю спиною – розкішний інтер’єр люксу для молодят, знятого на кілька днів. Зранку я мала тут зробити останні приготування перед весіллям, а вже ввечері ми б прийшли сюди на першу шлюбну ніч.

Тільки вечора ніякого, здається, не буде. Взагалі нічого не буде, бо мене кинули… Добре хоч не просто біля вівтаря!

Я схлипнула. По щоці збігла перша сльозинка. Мене починало трусити. Я обхопила руками свої оголені плечі, намагаючись зігрітись, та марно. Холод набирав силу, в грудях стискалось від неймовірного болю. Ну чому, чому це все сталось саме зі мною?..

Двері відчинились, і до кімнати зазирнула мама. Вона явно хотіла щось сказати, та, побачивши мої сльози, миттю змінила потенційну тему для розмови.

– Радочко, зайчику, що трапилось? – спитала вона. – Ти чого плачеш?

Я шморгнула носом.

Мама кинулась до мене. В дверях уже застигла Мар’янка, моя краща подружка.

– Радо, – гукнула вона мене, – ти чого?

– Це вона переживає перед весіллям, – мама сіла поруч зі мною. – Котику, ти так не хвилюйся! Все пройде просто чудово! Твій Вадик – ідеальний хлопець…

Фиркання Мар’яни свідчило про те, що вона радикально іншої думки. І завжди була. Чому я, дурепа, не слухала її раніше?!

– Мамо, ні, – прошепотіла я. – Весілля не буде.

– Ну як це не буде? – зітхнула мама. – Звісно що буде. Кожна наречена за годину до церемонії труситься та хоче все скасувати, це просто нерви…

– Весілля не буде! – гаркнула я крізь сльози. – Бо Вадим все скасував!

– Як – скасував? – видихнула мама.

Я сховала обличчя в долонях та сіпнула плечем, коли мама спробувала мене торкнутись.

– Отак. Скасував! – проридала я. – Сказав, що… Що я надто старомодна, і він когось там вчора зустрів. А тепер весілля не буде, бо не хоче він мене брати за дружину! Все! Все скінчено!

Останні слова виривались з моїх уст уже вперемішку зі схлипуванням. Мама знов спробувала притримати мене за руку, але я відштовхнула її.

– Може, треба з ним поговорити? Давай я йому зателефоную? – пробелькотіла мама.

– Та не треба нікому телефонувати! Нащо Раді той козел?! – обурилась Мар’яна. – Який за день до весілля її зрадив!

Моє виття було направлено на підтримку Мар’яниних слів.

– Але як же ж це, – видихнула мама. – А гостям я що скажу?

Я заридала ще гучніше.

Господи, який сором! Ще й гості! Все скасовувати…

– Не знаю, що ти скажеш! – я відкинулась назад на ліжко. – Не знаю! Ще півгодини тому я мала виходити за нього заміж!

– Сонечко…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше