11. Зак

Останній день року в мене виявився майже вільним. Лише зранку була запланована тематична фотосесія подружньої пари.
У студію, де базувалася фотозона, я завітав заздалегідь, щоб випадково не вляпатися в форс-мажор, адже всім відомо, що наприкінці грудня вулиці Нью-Йорку завжди заповнені. Потрапити в затор можна не лише на дорогах міста, а й на тротуарах.
Бездумно гаяти час я не полюбляв, тому очікуючи на пару, вирішив зайнятися обробкою відзнятого матеріалу.
Проте у всесвіту були інші плани, тому що з першої ж відкритої фотографії на мене дивилися збентежені карі очі красуні в червоній сукні.
Я не збирався пригадувати той вечір, але все одно в голові промайнув шматок нашої розмови:
«-Ти тут дуже гарна. Така собі казкова принцеса, але з сучасного світу.
-Швидше сніжна королева, що почала танути.
-А ти почала танути?»
Зараз клікаючи по фотографіям я чітко бачив, що зачепив її не менше ніж вона мене.
На жаль, того вечора дівчина просто помилилася і замість принца з сайту знайомств випадково натрапила на фотографа, що невчасно застряг у каміні. Я ж вчинив, як баран - втік без пояснень.
-Вибач, Баффі, - перепросив у фотографії.
Сподіваюся, слова пролунали не надто голосно, тому що одразу після них позаду почулося незнайоме гмикання.
Озирнувшись, мені стало зрозумілим, що до студії завітала та сама пара, у якої була запланована зйомка.
-Добрий ранок! Я Кіт Нешвілл, а це моя дружина Гвен. Ми на фотосесію, - привітався та пояснив раптову появу чоловік.
Я привітався у відповідь, потім ми перекинулися декількома фразами, щоб між фотографом і замовниками встановився дружній контакт і, лише після цього, пара пройшла в іншу кімнату для переодягання у піжаму з новорічним принтом.
Цього часу мені вистачило, щоб закрити файл з фотографіями Баффі.
Кіт і Гвен швидко повернулися, адже вже через декілька хвилин позували переді мною у червоних однакових образах.
Зйомка протікала легко і невимушено. Між нами трьома відразу встановилася дружня атмосфера, а сама пара гарно відігравала на камеру емоції, пропалюючи один одного ніжними поглядами.
Дивно, але незважаючи на те, що процес і результат мені подобалися, в роті відчувався присмак гіркоти. Я заздрив цим двом, адже вони були по-справжньому закоханими та щасливими.
По завершенню роботи мій гарний настрій взагалі наблизився до позначки 0. Навіть очікування свята не тішило.
-Зак, у тебе сьогодні ще є зйомки? – запитав Кіт, переодягнувшись та повернувшись до студії.
-Ні! У цьому році роботу завершено.
-Добре, - з ноткою загадки промовив чоловік, - тоді пропоную скласти нам компанію та зазирнути в найближче кафе. Є розмова!
Від здивування я навіть окуляри поправив на переніссі.
-Дякую за запрошення, але мушу відмовитися. Мені потрібно…
Я підвис, як старенький комп’ютер. Вигадати, що мені потрібно було зробити виявилося не так просто. В голову ніби кисіль залили замість мізків.  
-Зак, ти не можеш відхилити запрошення, тому що, як і зазначив мій чоловік, у нас до тебе є розмова!
-Гвен, здається я знаю одне слово, яке пролунає переконливіше за всі речення світу.
-І що це за слово? – запив я виключно із цікавості.
-Баффі! - хором промовила парочка.