9. Баффі

Після пропозиції щодо другого побачення, Зак проявив ініціативу та в переписці попередив, що підготував квест, пройшовши який я отримаю незабутнє побачення наприкінці року.
Перший конверт чекав на мене в магазині. В ньому була листівка із завданням, яке полягало в купівлі відвертого спіднього комплекту зі шкіри. Виглядало дивно, але тоді я не надала цьому належної уваги й просто виконала завдання.
Другий конверт треба було знайти безпосередньо на місці зустрічі.
І от знову переді мною мерехтіла різними вогниками ялинка в лобі «Плази», а я, затамувавши подих, шукала паперову підказку серед гілочок.
І знайшла таки!
«Привіт, Баффі! Ти вже за крок від мене…»
Звісно ж лишень це було прочитано, як я замотиляла головою у різні боки. Зака ніде не було видно, тому довелося знову повернутися до тексту.
«…У конверті разом з листівкою є ще ключ від номеру, де й відбудеться наше побачення. Він знаходиться на 6-20 поверсі готелю. Там на тебе чекає келих смачного шампанського та пінна ванна.
Готуйся! Я вже близько».
Вся ситуація ніби натякала на якийсь неочікуваний сюрприз від чоловіка, тому мені залишалося лише прийняти правила та діяти за інструкцією.
Номер, зарезервований для нашого побачення Заком, вважався одним з найкращих у готелі, крім того сьогодні, спеціально для мене, він додатково був прикрашений доріжкою з пелюсток троянд, що вела до обіцяної пінної ванни, на бортику якої вже стояв спітнілий келих із шампанським.
Зізнаюся, такого для мене не робив жоден з попередніх кавалерів, тому я спокусилася турботою та знову ж таки діяла за запропонованим сценарієм.
Зак з’явився десь хвилин за сорок. Навіть у ванній було чутно, як відчинилися та зачинилися двері номеру. Звісно поки що ми не могли пробачатися, за зрозумілих обставин, але всередині все тремтіло від очікування.
Так, мене трясло, але не від холоду, який відчула випірнувши з пінної води, а від нетерпіння та бажання знову побачити його.
Натягнута, наче струна, я намагалася впоратися з новеньким шкіряним комплектом спідньої. Одягання затягувалося і, коли гачки нарешті потрапили в петлі, на мене чекало нове розчарування, адже через необачність моя сукня залишилася на ліжкові «king-size» розміру.
-От дідько! – вилаялася, а трохи заспокоївшись вирішила вийти в банному рушнику.
Врешті решт ми ж не малі діти, щоб соромитися. Думаю, Зак все зрозуміє, якщо я поясню.
Вирішила так, і відразу зробила.
Між тим в кімнаті відбулися зміни. Номер оповила темрява і лише вогники на ялинці, яка стояла навпроти вікна, були мені орієнтиром. Десь там, поруч з новорічною красунею знаходилися: два крісла, сервірований романтичною вечерею столик, а трохи праворуч й ліжко, на якому залишилася моя одежа.
-Зак, я так зраділа сюрпризу, що геть забула про сукню, - почала виправдовуватися, - зараз заберу, швиденько одягну і ми зможемо спокійно розпочати побачення, - звернулася до чоловічого силуету, що виднівся на фоні мерехтливої красуні. 
-Не поспішай, красуне, так навіть краще, - пролунав чоловічій голос, але він абсолютно точно не міг належати Заку. 
О-оу! Здається помилочка вийшла і замість мого Різдвяного кавалера на побачення прийшов хтось інший. 
Я нічого не розуміла, адже фото на сайті належали Заку, а зараз переді мною був… був незнайомий байкер у шкіряних штанях, жилетці та чорній футболці з білим черепом, з-під якої виднілися не менш тематичні тату. 
Ага, ця краса першою впала в око, коли ввімкнулося світло.
Ем… Я випала в осад. Як таке непорозуміння могло статися?
-Ви не Зак! – випалила, хоча це й так було зрозумілим. 
Здається на губах, що ховалися у темній байкерській бороді, з’явилася глузлива посмішка. Чоловік без сорому роздивлявся мене, граючи бровами та постукуючи по нозі шкіряним батогом. 
Лише зараз я помітила, що замість омріяної романтичної вечері на столі розмістилися кайдани, мотузки, прищіпки і ще казна й що.
-Сьогодні дозволяю називати мене господарем, красуне, - знову цей голос, від якого віяло холодом, а слова взагалі пробрали морозом до кісток.
-Емм… Тут якась помилка, - намагалася пояснити ситуацію, але…
-Жодних помилок. Ти чекала на Зака, а замість нього отримаєш урок та на все життя та запам’ятаєш, що заміжнім жінкам не варто відбивати чоловіків у порядних дівчат. Для тебе я буду повторювати цю просту істину всю ніч, - пообіцяв мені бугай, - і навіть не думай жалітися.
Як попередження в якихось міліметрах від мого тіла пролунав свист батога, що шкіряними смужками розрізав повітря.
Ось тут вже було не до пояснень. Я зірвалася з місця за секунду до того, як байкер знову зробив замах. Дивом протислася за спину чоловіку, в купу згребла всю одежу та взуття і, щоб приховатися від нового можливого удару, пірнула під ліжко, випірнула з іншого боку, щоправда вже без рушника, але у такій ситуації не до нього було, і на всіх парах понеслася до дверей.
-Стій, зраднице! – пролунало десь зовсім близько, а потім я одразу відчула, як по дупі, прихованій лише шкіряними трусиками, прилетіло батогом.
Гостро так, принизливо й боляче.
Це була сильна мотивація, щоб якнайшвидше дістатися до виходу.
Навіть у коридорі я почула, як мені вслід байкер оскаженіло ревів «стій», але незважаючи ні на що ноги несли вперед.
Такого сорому цей готель мабуть від самого свого будівництва не бачив. Я в одному спідньому тікала з найдорожчого номеру, прикриваючись лише купою одежі та чоботами.
Уявляю, який фільм за моєї участі зараз спостерігали охоронці, що сиділи на камерах. Соромно, але краще вже так, ніж бути відлупленою батогом.
Попереду з випадкового номеру вийшов та став у мене на шляху інтелігентного виду літній чоловік, а вже за секунду він зі здавленим криком намагався злитися з дверима, щоб пропустити навіжену, яка неслася коридором.
-Дякую, що посторонилися, - прокричала йому, пробігаючи повз. Очі чоловіка ледь не вилізли з орбіт від несподіванки.
А я неслася вперед до сходинок, але потім, трохи розкинувши мізками, зупинилася біля ліфту. Поки чекала на нього, разів зі сто озирнулася, щоб впевнитися у відсутності переслідування з боку байкера-бугая.
Слава Богу, коридор був пустим. Таким самим виявився й ліфт, що нарешті прибув на мій виклик. Не гаючи часу, я швидко вбігла в кабіну, натисла на перший поверх, але лишень двері зачинилися, зупинила рух.
Ну все! Здається з пригодами на сьогодні покінчено і мені вже час привести свій зовнішній вигляд до ладу.
Поки одягалася, відчувала, як серце й досі билося об ребра.
-Треба заспокоїтися! – наказала.
Наспіх натягнувши одежу, взулася у чоботи та зрозуміла, що улюблений шарф загубився чи навіть залишився у номері на згадку бугаю.
-Ну, й грець з ним, з тим шарфом! – на емоціях вигукнула я, виходячи з ліфту, - добре, що взагалі вдалося втекти цілою та майже неушкодженою.
Проте по-справжньому відчути себе в безпеці вдалося лише тоді, коли зачинилися дверцята таксі, а сама автівка влилася у жвавий дорожній рух.
Все! З мене досить! Більше ніяких побачень наосліп. Мені сьогоднішнього адреналіну ще на довгі роки вистачить.
Незабутнє, нехай йому грець, побачення наприкінці року!