3. Зак

-Зак, ти повинен мене підмінити.

Почувши ці п’ять слів, замість того, щоб зупинитися та вислухати дівчину, я навпаки швидше почав віддалятися від будівлі, де розташовувався офіс івент-агентства, в якому іноді доводилося підробляти.

Проте Рут вміла бути наполегливою.

-Зак, я у курсі, що ти почув мої слова, - промовила вона, наздоганяючи мене на автостоянці та не даючи відкрити водійські дверці.

-Рут, я позаштатний працівник. Знаєш, що це означає? Що я нікому нічого не винен! Крім того, ти дизайнер, а я фотограф. Які підміни?

-У мене в сина температура тридцять дев’ять і п’ять, - занила дівчина, - будь-ласка, не будь смердючим гівном.

Ну, супер! Вміла ж Рут підбирати епітети. Мені б образитися, але…

-Зак, я знаю, що десь там під шарами з дублянки, піджака та светра є добре серце, яке не дозволить хворому хлопчику самому готуватися або навіть зустрічати Різдво.

Дідько! Дідько! Дідько!

-У тебе знову замовлення десь на краю галактики? – здаючись, але ще не показуючи цього, запитав я.

-Треба прикрасити різдвяним декором будинок у горах Катскілл.

-І чому мене це не дивує?

-Тому що ти знаєш, що я хапаюся за будь-яку можливість заробити. Виховувати дитину без батька складно. Але цього разу гроші можеш залишити собі. Так! Мені потрібен лише час, який я б змогла присвятити сину.

-Ну, добре!

Все ж таки довелося погодитися на підміну, адже бути смердючим гівном наприкінці року не хотілося.

За лічені хвилини ми вдвох перекидали весь різдвяний декор, включно з ялинкою, у мій позашляховик та розпрощалися. Рут на крилах щастя полетіла до сина, а я завів мотор залізного звіра та поїхав у гори.

На жаль, тоді мені ще не було відомо, що через декілька годин я опинюся у непередбачуваній ситуації, а краще мовити, у халепі року.