- 5 -

Даяна стояла перед величезними дерев’яними дверима церкви, якій було більше ніж триста років, принаймні перші згадки датувалися саме так. Чи правда церква стояла стільки часу, чи можливо її побудували набагато раніше, ніхто не знає.

Даяна до кінця не вірила в надприродне, казкові розповіді тітки та те, що смерть мами та решти родини було давнім прокляттям. Даяна не вірила, але прийшла без тринадцяти хвилин до півночі, в кишені стискаючи перев’язаний червоною стрічкою оберіг з гілочки меліси, м’яти та ромашки. Даяна не вірила, але заради сестри стояла в хуртовину, й чекала казкового Морока, який міг викрасти її серце.

 Версія в психологічну травму та панічні нападки Варвари здавались раціональним поясненням її поведінки, але було щось, що змушувало старшу сестру відсторонити своє  світосприйняття й зробити, те, що говорили казки в яких не було ні краплі правди.

Сніг йшов безперестану, хвилини перетворилися на години. Даяна стояла й чекала. Тихий хруст снігу змусив її серце шалено забарабанити. Вона міцніше стиснула оберіг, шкодуючи що не має підвіски з хрестиком, навіть дерев’яним.

 Тремтячи Даяна повільно розвернулася на джерело шуму й заклякла на місці. Її ноги буквально приросли до добре протоптаної стежини. Снігу було забагато, а джерело світла від далекого ліхтаря ледь діставало до дверей церкви.

Незнайомець, що стояв навпроти Даяни буквально зійшов із зображення в книзі: високий, стрункий юнак з синіми, мов небо, кольором очей; в руці, він тримав посох в іншій червоний мішок. Його волосся здавалося чорнішим за нічну пітьму, а шкіра біліша за сніг. Морок був уособленням зваблення та краси.

«Господи! Він, що дійсно справжній?! Я б погодилась на марення!»

Даяна знала його ім’я, але повірити в його існування не могла. Десь глибоко в середині її внутрішній голос шепотів: «дарма, тітка мала рацію!» Але здоровий глузд вимальовував логічні пояснення всього, що бачили її очі.

— Морок? — вирвалося в неї, мимоволі.

Вона навіть не встигла подумати, перш ніж назвати його ім’я.

— Можна просто Мор, — він зупинився від неї в метрі, на його губах ковзнула лінива посмішка. Схиливши голову на бік, Морок розглядав свою співрозмовницю. — Ти прийшла добровільно. Всі тікали. Як твоє ім’я?

— Даяна, — без страху вона назвалася. — Я не всі, — її рука ледь не заніміла від стискання оберегу, а сухе листя від тиску посипалось в кишені. — Залиш мою сестру в спокої! — вона не просила, вимагала.

Морок голосно зареготав, від чого пластівці снігу почали інтенсивніше літати довкола, минаючи їх обох, мов вони були під невидимим куполом.

— Чому я маю це робити?

— Я заплачу борг. Новорічна несподіванка.

— Ця плата була кілька сотень років тому, гадаєш мене зараз це влаштує? Твоя пращурка отримала те, що заслужила, за свою брехню й не гідність.

— Пращурка не Варвара! Моя сестра ні в чому не винна!

— Мені байдуже, хто несе покарання, — він знизив плечима, мов розмова була щось буденним для нього. — Але я ціную, що ти прийшла сама. Можеш і ти заплатити кров’ю, тоді твоя сестра житиме.

— Умова змінилася. Новорічна несподіванка –  не кров.

— Ну гаразд, і що ж ти за дарунок мені підготувала? Часу залишилось не так багато, — Морок підняв погляд на дах церкви, де кріпився величезний годинник.

 Стрілка перемістилась на цифру, й гучний «бам» розлетівся по окрузі, сповіщаючи селян про перший бій куранта.

— Мені вистачить часу!

Даяна швидким кроком подолала відстань, на кілька секунд їхні погляди зустрілись і Даяна відчула легке тремтіння по тілу від юнака, що зовсім не був навіть людиною.

— І що, ти мене поцілуєш? — в кривій усмішці промовив він. — Мій цілунок несе холодну смерть.

«Бам» вдруге розлетілося по окрузі.

— Я зігрію твоє серце, — тихо прошепотіла Даяна.

Кільце її рук зімкнулось на талії звабливого Морока, від якого й справді тяжко було відвести погляд. Вона тендітно пригорнулася до нього, вклавши в цей дотик всю свою ніжність. Морок був холодним, справжнім втіленням криги, і його подих був тою стужею, про яку читала Агафія.

 Пролунав п’ятий «бам».

— Що… це ти… робиш? — зніяковіло Морок поглянув на дівчисько, що продовжувало його обіймати.

«Вона така тепла…»

— Обійми, — її губи стали блідими від холоду. — За власним бажанням… щиро… Крига від тепла завжди тане. Всі від тебе відверталися, боялися. Я тут, не боюся, — Даяна говорила щиро. — Не переховуюсь. Я – не вона. Вона зрадила тебе, але я – не вона, — повторилася Даяна. — Я стану твоєю, по-справжньому. Буду тобі другом, коханою, сестрою. Всім буду! Нехай тільки твоє покарання замкнеться на мені.

Одинадцятий стукіт куранта розлетівся по окрузі.

— Зі мною ти зможеш залишитися більше, ніж до дванадцятого удару куранта в новорічну ніч. Замкни круг, — Даяна говорила впевнено.

Дванадцятий удар куранта пролунав, й Даяна заплющила очі. Вона відчула на плечах руки Морока, який з всією обережністю її обіймав. Він прийняв її дарунок - щирість та тепло, яким було наповнене її серце та обійми.