- 3 -

Припаркувавши автомобіль біля старенької хатини, Даяна розслаблено відкинулася на спинку сидіння. Дорога з Києва до їхнього рідного села займала щонайменше дві з половиною години, але з погодними умовами, великою кількістю автомобілів на виїзду з міста й засніженими  дорогами  їхня подорож зайняла майже чоти години. Чотири години засніжених полів, високих хвойних дерев та снігу, який продовжував безперестану сипатися.

Даяна поглянула на сплячу сестру, яка в буквальному сенсі боялась засинати в ночі, щойно за вікном випадає сніг і так продовжувалося рівно до Нового року та дванадцяти курантів. Перший рік Даяна все спихала на шок та психологічну травму, через смерть мами. Втрата близької людини, погребання і пуста труна в землі – події й саму Даяну підкосили, але вона не могла дозволи собі прилюдне оплакування, тоді коли їй потрібно було про все потурбуватися включаючи й молодшу сестру. Поплакати в ночі в подушку, доки ніхто її не чує й не бачить. Дозволити собі, бути слабкою, Даяна могла лише на одинці з собою.

Настало перше січня й від розладів Варвари не залишилося сліду, мов нічого не трапилося, лиш звичайний людський смуток без почвар та темних сил. Цього року все почалося знову, а мамин щоденник з дивними записами, Варварі не давав спокою, тоді як Даяна вважала, що мамині записи не більше чим пережитки минулого зі своїми забобонами в які так вірило старе покоління і їхня мама в тому числі.  

Варвара була надто серйозно налаштована, тому Даяна піддалась, вважаючи, якщо це допоможе сестрі, то чого б не спробувати, хоча вірити в надприродне і сімейне прокляття їй зовсім не хотілося.

Стара сімейна хатина зовсім не змінилась, хіба що намети снігу здавалися ще кремезнішими ніж в дитинстві. Невеличкі вікна ледь виднілися, але гілля калини перемотані червоною стрічкою з засушеним чорнобривцями та полином Даяна впізнала б скрізь, й не важливо яка негода чи відстань. Агафія дотримувалася всього, що описувала їхня матір в щоденнику. Обереги які вони плели в дитинстві були невіднятною частиною їх життя, доки вони не покинули стареньку хатину й не переїхали до шумного міста.

З димаря вихорився густий чорний дим й Даяна відчула відразу дивне гризіння сумління. Вони не підтримували тісний зв'язок з тіткою, яка після смерті сестри, геть вдалася у свої обереги на настоянки.

— Вара, ми приїхали, — тихесенько торкаючись сестри, промовила Даяна.

— Як думаєш, вона на нас не ображається? — сонно пробурмотала Варвара, ліниво потягуючись.

— Не знаю. Ось зайдемо й дізнаємось.

В сестер Романових була різниця у віці в добрих чотири роки, але зовнішнє вони були мов дві краплини води, за виключенням волосся. Даяна мала хвилясте, коротко стрижене, фарбоване у світлий колір, тоді як Варвара мала довге,  пряме, темне з народження.  Але зараз їх різнило не лише волосся, Варвара мала надто бліду шкіру, синці під очима від недосипання. Вона втратила кілька кілограмів, й виглядала так, мов кілька днів нічого не їла і не пила.

— Чаклунство у вашій крові, — такими словами Агафія привітала племінниць, щойно ті переступили поріг домівки.

— Тут нічогісінько не змінилось, — спробувала Даяна розрядити гнітючу атмосферу.

Вона говорила правду, все той же камін в якому палахкотіли язики полум’я поїдаючи сухий хмиз, вся стеля уквітчана сухими квітами, травами та полином, від запаху якого нікуди було заховатися. В кутках кімнати розрізана цибулина рівно на чотири частини та сіль, висипана різними чудернацькими символами чи то рунами.

В далекому дитинстві, Даяна обожнювала зимові обряди, які схожі були на веселу гру, де вони всі гуртом дістають з горища засушену ромашку та м’яту, заварюючи чай, Агафія пекла в печі пиріжки із яблуками та корицею, мама майструвала з гілля ялини та кипарису круг, який вони вішали на вхідні двері. Раніше це здавалось чудовими спогадами з дитинства, зараз, Даяна не могла це сприймати, як щось хороше, особливо від слів – «наша родина проклята».

— Нарешті явилися, а я гадала, коли ж ви навідаєте домівку, — Агафія покачала головою, дістаючи з печі пиріжки, такі ж як в дитинстві.

— Тітонько!

Варвара кинулась обіймати тітку, Даяна ж поставила невелику валізу в кут кімнати, після чого роздягнулася, й відразу ж підійшла до плити й почала кидати трави до чайника, ставлячи його на вогонь.

— Якщо ти гадаєш, що все це забава, — Агафія тицьнула пальцем в Даяну, — то підеш слідом за своєю матір’ю, — злостиво вона прошепотіла, стираючи з очей сльози.

— То значить записи в маминих щоденниках правда? — запитала Варвара, на що Даяна лиш невдоволено хмикнула.

— Правда-правда, але то не щоденник Елеонори, точніше писала-то вона, але з іншого щоденника. Точніше вона просто переписала записи нашої прабабці Парасковії. Ми їх знайшли на горищі, в підлітковому віці. Прабабці ми не знали особисто як власне й бабці, — Агафія змовкла, коли Даяна мовчазно розставила три чашки, наливаючи в нього чай й сіла за стіл до сестри й тітки. — Вара, ти чай пий-пий, сьогодні будеш спати в ночі добре. А-то геть змарніла. Тебе напевне голоси катують.

Варвара відкрила було рот, але Даяна відразу впхнула сестрі пиріжка, щоб та не говорила.

— Їж, — коротко промовила Даяна. — Ти хочеш сказати, що те, що мама переписала, правда? — з легкою іронією запитала Даяна.

— Так, — сьорбаючи чай, спокійно промовила Агафія. — Гадаєш, я за власним бажанням живу в селі й це все роблю, — вона окинула руками по стелі й вікнах. — Я змирилася, й прийняла долю. Елеонора не змогла. Зустріла вашого батька й все в них закрутилося-завертілося. Вона про все забула. Тому й загинув Володимир. І вам нічого не встигла розповісти. На мене все спихнула. Як завжди, — Агафія демонстративно закотила очі.