- 2 -

Щойно Варвара заснула, Даяна тихо вийшла з її кімнати на кухню, тримаючи в руках щоденник мами. Щоденник, що більше був схожий на саморобну книгу з вклеєними сторінками, дивакуватими малюнками та розповідями.

— Про що мама думала, коли це писала…

Тихо прошепотіла Даяна розпочавши читати текст.

Щоденник Елеонори

Він завжди з’являється з першим приходом снігу. Білосніжні пластівці, що вкривають землю ковдрою, відкривають йому ворота до нашого світу рівно до дванадцятого удару курантів Нового року. Довше він не може залишатися, але натомість він має своїх слуг, що прислужують йому майже круглий рік.

Морок – наша загибель й прокляття всієї родини!

Всі темні почвари беззаперечно підкоряються Мороку, чарівнику темряви, жорстокого холоду та потойбічного світу.

Близько двох тисяч років тому, наші предки поклонялися божеству, який уособлював захист всього доброго, був людським заступником й з’являвся він раз на рік з настанням холоду, сурової зими та сніжних заметів. Люди читали йому свої молитви, бажання, й зовсім не підозрювали, що божество якому вони поклонялися, було темним, злим. Морок харчувався людськими бажаннями, молитвами, їхніми надіями та сподіваннями.

Щире перше почуття та серця – була плата, за його захист. Темний красень, від якого дівчата втрачали голову лиш поглянувши в його блакитні очі, забували про все на світі, навіть власне ім’я. Їхнє кохання вабило Морока, але щойно йому набридала людська дівиця, він її відпускав вже мавкою, фейрі чи іншою істотою, яка йому служила до скону віків, або ж дарував – цілунок смерті.

Цілунок Морока – витягував всю життєву енергію дівчат. Все розпочиналося з середини, з найціннішого, чим володіла людина – серця, яке вкривалося кригою. Такою кригою з якої був сам Морок.

Так було, аж доки Надія не вирішила укласти угоду з темним чарівником, запропонувавши йому вічне щире кохання в обмін на спокій та захист решти. Морок погодився. Жодна дівчина по-справжньому його щиро не кохала. Надія ж обіцяла подарувати свою «плоть і кров», яка буде лише його, якщо він дасть обіцянку. Надія написала текст й змусила Морока прочитати його в голос, біля дверей церкви:

 «Я обіцяю більше нікого не чіпати. Не забирати невинні життя людей. Не втручатися в їхні долі та не перетворювати на своїх прислужників!»

Надія була добре обізнана, що дана обіцянка чи то клятва на порозі церкви – має особливу силу, й ніхто не зможе її порушити без фатальних наслідків. Справа була в іншому, Морок дотримав свого слова, але не Надія. Вона не збиралася віддавати жодної своєї доньки темному божеству, пояснивши йому, що її «плоть і кров» буде текти не лише в жилах її доньок, а й в її онуках, правнуках, праправнуках аж доки її весь рід не загине, й не лишиться один єдиний нащадок, що йому дістанеться. 

  Пращурка, змогла обвести кругом пальця божество, заперши його в потойбічному світі, але накликала на себе його гнів та кару. Зрештою все ж він знайшов лазівку у вигляді першого снігопаду й дав Надії шанс все виправити:

«Піднеси мені дарунок у вигляді новорічної несподіванки до того, як стрілка годинника проб’є до дванадцятого куранта і я дарую тобі прощення за твою зухвалість та наглість! Якщо ж ні, кожен твій нащадок помиратиме, коли дасть життя наступному. Муки будуть тривати доти, доки мені не принесуть дарунок твоя кров і плоть!»

***

— Господи, мама в це справді вірила? А тепер і Варвара…

Даяна закрила долонями собі рота, стримуючи схлипи. Божевільні казки в які вірила її рідня, виходили за межі розумного. Даяна ніколи не бачила нічого надприродного, в неї навіть інтуїція ніколи не спрацьовувала. Все ж вона схилялась до практичного і вірила виключно медичним фактам чи ж просто фактам. З сестрою все було інакше, але заради її спокою, Даяна готова поступитися своїм й повірити в що завгодно, лиш би це допомогло.