РОЗДІЛ 6

Гелена

Його очі пропалюють наскрізь, не дають зосередитися. А коли губи Марселя припадають до моїх, миттю забуваю про навколишній світ.

Здається, цілуватися з Марселем моє нове улюблене хобі.

Він цілує мене довго та пристрасно. Не хочу зупинятися. Мені подобається це відчуття окриленості. Кожна клітинка мого тіла переповнена ейфорією. Я занадто довго не була з чоловіком, і цей поцілунок відчувається таким чудовим. Моя душа тягнеться до цього чарівного чоловіка. Серце переповнене безліччю емоцій, які я й сама не в змозі розгадати. Хочу тільки одного, щоб цей поцілунок не закінчувався ніколи.

На жаль, час зупинити неможливо і вже через пару хвилин Марсель відстороняється від мене. Відчуваю, як розчарування поширюється тілом.

— Я можу до цього звикнути, — вимовляє хлопець, ніжно погладжуючи мою щоку великим пальцем правої руки.

Здається, я вже звикла, ― проноситься думка. Але говорю я зовсім інше.

— Це навряд чи. Наступного разу не буде, месьє Ламбере.

Його тихий сміх заповнює простір навкруги.

— Я б не був такий впевнений, Зефірко, — тепер він бере мене за руку. — Потанцюєш зі мною?

Хіба я можу відмовити? Марсель прямує у бік невеликих закручених сходів, які ведуть прямо на дах. Тепер ми залишаємося наодинці. Знизу доноситься приглушена музика, а попереду відкривається дивовижний вид на місто.

— Тут дуже гарно.

— Знаю, — вимовляє біля мого вуха, а потім починає мене крутити.

Знову таке відчуття, ніби я парю. До сьогодні була впевнена, що взагалі не умію танцювати. Але зараз разом з Марселем під нічним зоряним небом, розумію, як помилялася. Моє тіло ідеально повторює всі рухи Марселя. Ніби ми створені один для одного. У  цю мить час зупиняється. Навіть сама планета уповільнює свій хід, поки я тону в очах цього чоловіка.

— Вважатимеш мене божевільною, але я шалено рада тому, що ти пролив на мене свою каву.

— Не повіриш, ma chérie, але я сам невимовно радий такому збігу обставин, — грайливо вимовляє він. — Здається, це моє краще Різдво за дуже довгий час.

— Ти мені лестиш, — навіть не стану приховувати, як мене тішать подібні слова.

— І не думав, я завжди говорю так, як є. А ще я знову хочу тебе поцілувати, Зефірко.

От як я повинна чинити опір цьому чоловікові? Поряд з ним дійсно стаю, немов м'який податливий зефір. Він може робити зі мною все, що захоче.

— Не хвилюйся, я не стану тебе цілувати.

— Що? — не розумію зміну його настрою.

— Я почекаю, доки ти поцілуєш мене першою, — знову засліплює мене своєю усмішкою.

— Ну і зарозумілість.

Через пів години ми все ж повертаємося всередину. Холодний вітер пробирає до кісток, а ми з Марселем одягнені дуже легко. Це дійсно найкраще Різдво в моєму житті. Без ніяких здається. І тепер розумію, якою б жалюгідною була, якщо залишилася одна сьогодні ввечері.

Коли стрілка годинника перевалює за північ, святкування поступово починає затихати. Прошу Марселя відвезти мене назад в готель. Бачу, що йому це не до вподоби, але чоловік нічого не каже з цього приводу. Мені самій жахливо не хочеться, щоб ця ніч добігла кінця. Але рано чи пізно казка закінчується, поступаючись місцем потворній реальності.

Цього разу Марсель їде на низькій швидкості. На моєму обличчі з'являється зрадницька посмішка, коли думаю про причини такої поведінки.

— Що тебе так потішило, Зефірко? — цікавиться він, поки його погляд блукає моїм тілом.

— Дорога зовсім порожня.

— І?

— А ти плентаєшся, як моя бабуся.

— Так не терпиться позбавитися моєї компанії?

— Я такого не говорила.

— Тоді нам нікуди поспішати, — підморгує.

— А раптом я втомилася і хочу спати? — мені так подобається його дражнити. Фізично відчуваю задоволення від цього.

— Упевнений, це не так. Ти хочеш зовсім іншого.

— А ти, виявляється, і думки читати вмієш.

— Ні, не думки. Твої бажання, — наші погляди знову зустрічаються, і в мене ніби блискавкою вдаряє.

Електричний струм проходить по тілу, розгонячи пульс до максимальної швидкості. Здуріти. Відвожу погляд і намагаюся вирівняти дихання. Що це було?

На дні його очей ясно читається пристрасть і хіть. Відчуття таке, ніби кожен атом в салоні авто просочується дурманним запахом пристрасті.

Решту шляху ми не розмовляємо. Він стежить за дорогою, я ― дивлюся у вікно. Коли під'їжджаємо до готелю, Ламбер все ще мовчить. Але як тільки я виходжу з машини, йде за мною.

— Що ти робиш? — запитую, коли чоловік зупиняється навпроти мене.

— Збираюся тебе провести, якщо ти не проти.

Але, як ви вже зрозуміли, відмовити йому я не можу. Ми підіймаємося на третій поверх, де знаходиться мій номер. Робимо це в цілковитій тиші. І тільки біля самих дверей у номер Марсель порушує мовчання

— Дякую за цей вечір, Гелено, — серйозно вимовляє, напевно, вперше назвавши мене на ім'я.

— Я теж була рада провести його з тобою, — чесно відповідаю хлопцю.

Ми стоїмо один навпроти одного, і мене охоплює смуток. Усвідомлюю, що не хочу, щоб Марсель йшов. Роблю те, що раніше обіцяла не робити. Закриваю очі й притискаюся своїми губами до його вуст. Наш поцілунок повільний і неквапливий. Але це ще більше розпалює вогонь усередині мене.

— А я казав, що ти захочеш сама мене поцілувати, — нахабно посміхається, перериваючи поцілунок.

Хай буде, що буде. Можливо, після цієї ночі ми з ним більше не побачимося. Не хочу думати про наслідки або про те, як це неправильно. Я втомилася від постійного контролю. Сьогодні я хочу отримати по максимуму те, що пропонує мені доля.

Роблю глибокий вдих і сміливо вимовляю.

— Хочеш зайти до мене?