6 (4)

Матвій теж її помітив. Я відчула, як він напружився, але зрештою посміхнувся знов та відвів погляд, повів мене далі. Ми швидко пробрались крізь натовп до привабливої стрункої жінки років сорока. Вона нагадувала мені снігову королеву у своїй мереживній блакитній сукні, ще й мала білосніжне волосся – і коли жінка озирнулась, я зрозуміла, що це рання сивина, що вкрала теплі відтінки з її локонів. Та їй личпло, варто сказати.

Мені здавалось, що такій жінці треба цілувати зап’ясток, як у минулому тисячолітті, однак Матвій просто потиснув їй долоню, по-діловому.

– Знайомтесь, – він поклав руку мені між лопаток, приобіймаючи і даруючи захист свого тепла, – це Ілона, мій діловий партнер. А це Наталія, моя дружина.

– О, – гмикнула Ілона, і я зрозуміла, що вона в курсі про стосунки Матвія з Аллою, – рада знайомству. Ви дуже гарна пара. Разом виглядаєте просто чудово.

– Дякую, – схилив голову, киваючи, Матвій. – Мені пощастило зустріти Наталку, вона перетворила важкі сутінки в прекрасний сонячний світанок.

– Це неймовірно поетично, – всміхнулась Ілона. – Матвію, будь ласка, підійди до Стрельбицького. Він хоче ще раз почути про твій проект, і бажано переповісти йому всі деталі до того, як його знайде хтось інший. Ну, і не забувай про журналістів, гаразд?

– Звісно, – кивнув він, але я побачила, що радості це прохання Матвієві не додало.

Він відвів мене трішки вбік і прошепотів:

– Стрельбицький – не надто приємний тип. Я підійду до нього сам, гаразд? Зачекай мене поки що біля столів. Потім нам ще треба буде дати кілька інтерв’ю, і нас запитуватимуть про стосунки.

– Шлюб з першого погляду. Гаразд, розумію.

– Я постараюсь, щоб це тривало недовго. А після цього вже будемо вільніші, – підморгнув мені Матвій. – Не сумуй, гаразд?

– Дуже постараюсь, – пообіцяла я.

Насправді все те, що він перерахував, звучало для мене шалено некомфортним, але що ж поробиш? Я спокійно відступила вбік, вирішивши не переживати. Нічого поганого тут точно не станеться, хіба ні?..

Поруч опинились столики з їжею. Більше до них ніхто не підходив, тому зважилась я тільки взяти воду. Але відходити не стала…

Я покрутила в руках келих з водою, прицінилась до їжі на тарілках і, якщо чесно, задалась питанням, наскільки некультурно я виглядатиму, якщо все-таки візьму канапку. Або дві. Їсти хотілось шалено, реакція на стрес давала про себе знати.

Може, бодай одну…

– Дивовижно, – поруч фиркнули, – як Матвій легко знайшов собі ляльку, яка задовольнятиме всі його бажання. Ну так, я мала розуміти, що почуття недорого коштують, аби тільки виконувала забаганки, так? Скільки він тобі платить?..

Я стрімко розвернулась і побачила Аллу. Білявка дивилась на мене погордливо і зверхньо, ніби побачила якусь комашку.

– Не розумію, про що мова, – відрізала я.

– Ну, як про що? – Алла осміхнулась. – Він дуже хотів, щоб я вдягла на цей захід саме цю сукню. Уявляєш? І туфлі, сіренькі такі…

Мої туфлі справді були сірими.

– Шпильки взяв у своєї матері, з білими квіточками, якісь скажено дорогі, думав, що збере моє волосся, і виглядатиме це гарно. Він тобі сам зачіску робив? Напевне, Так. Матвій це діло любить. Йому подобається виряджати дівчат, ніби ляльок, так він почувається… Господарем ситуації. Я виявилась занадто непокірною, то він знайшов тебе. Цікаво, куди заведуть його ігри далі?

Я слухала всі ці слова і розуміла, що взагалі-то вони повинні звучати образливо. Матвій справді надто швидко дібрав мені образ, і все так гарно пасувало одне до одного… Напевне, треба розплакатись і втекти. Ну, так же думала Алла, що я відреагую?

У відповідь я посміхнулась їй.

– Справді, – кивнула я, – у Матвія гарний смак. Тому, добираючи сукню наперед, він подбав і про те, щоб дівчина була правильного розміру і з правильним кольором волосся, так?

– Що?.. – моргнула Алла.

– Та нічого. Просто, кажу, якщо він придбав це все заздалегідь і для тебе, то щось не сходиться. Ті шпильки на твоєму волоссі виглядали б не дуже, у Матвія надто гарний смак для того, щоб зробити таку дурницю. Ну, а сукня, яка на мені, просто не твого розміру. Боюсь, ти трішки вища і, ну, не трішки ширша за мене. Тож окей, без проблем, нехай це буде сукня з чужого плеча. Вона мені принаймні пасує.

Алла стрімко зашарілась. Я ж гордо підвела голову і рушила шукати Матвія.

Треба йому розповісти про те, які ми з нею вели діалоги, може, хоча б посміється хлопець. Бо, може, на когось дуже тендітного такі розмови і подіяли б, але…

Коли вважаєте когось сірою мишкою, пам’ятайте, що ми, миші, якось ще виживаємо, шукаємо собі їжу та оминаємо пастки. Тож не якійсь фарбованій болонці намагатися вколоти мене словами!