5 (2)

Всі ті години, що я дрімала, мені снився Матвій. Уві сні ми стояли у вітальні його батьків під великою заквітчаною аркою та обмінювались обіцянками жити довго та щасливо і ніколи не розлучатись. Здається, це було вінчання, тільки якесь дивне, не традиційне, і чомусь не в церкві.

Не те щоб я була дуже віруюча, тож голова намалювала, що змогла, вбравши мрію у найкрасивіші декорації, які тільки могла вигадати.

Прокинувшись, я з важким зітханням підсумувала:

– Фіга з два, Наташ, ти його тепер забудеш. Поїхала в Карпати на свою бідну голову.

Може, якби я з кимось зустрічалась, було б легше. За винятком того, що я мала б проблему, як пояснити хлопцеві, чого я заміж вийшла, але на фоні потенційно розбитого серця – взагалі дурниці.

Великого вибору одягу у мене не було, тож я привела себе до ладу та вбралась у ту ж саму сукню, в якій була на святкуванні Нового року у батьків Матвія. Вона так затишно огортала моє тіло, що навіть знімати не хотілося. Тоді визирнула з кімнати, ступаючи тихо, аби нікого не розбудити… І вкотре налетіла на Матвія, вже вдягнутого, з трохи вологим волоссям, що темними пасмами густо спадало на очі.

Не втримавшись, я здійняла руку і поправила його волосся, заправила пасмо за вухо, а тоді завмерла, торкаючись шкіри. Гостре бажання поцілувати Матвія знов спалахнуло десь в глибині, і я зусиллям волі зупинила порив. Не можна дозволяти собі зайвого, бо потім буде дуже важко виправдовуватись і пояснювати, що я цього зовсім не хотіла.

Хотіла.

– Все гаразд? – спитав він. – Як спалось?

– Добре. Так, все в порядку… А ти?

– Та щось не міг заснути, – Матвій позіхнув, прикриваючи рот долонею. – А нам вже виїжджати за кілька годин. Ти голодна?

Я заперечно похитала головою. Не думала, що колись при здоровому глузді відмовлюсь від смаколиків Матвія, готував він справді неперевершено, однак за новорічним столом я вдосталь наїлась, а за кілька годин нам ще й їхати на зустріч з його друзями.

– Краще розкажи, як мені поводитися з твоїми товаришами, – попросила я його. – Шо їм говорити.

– Та все те ж саме, що й родичам. На відміну від батьків, друзі з Аллою були знайомі, але скажу чесно, в кращому випадку просто її терпіли. Великої любові там не вийшло, ем, ні в кого. Тому можеш не переживати з цього приводу, вони будуть тобі раді. Головне, щоб сама Алла не надумала прийти.

– В неї таке поняття, як гордість, взагалі є?

– Є, – кивнув Матвій. – Просто воно іноді відступає під натиском жагучого бажання трішечки помститись.

– Нащо ти взагалі з нею зустрічався?

– Ну, – він знизав плечима, – або таки було щось хороше, або я повний бовдур. Не знаю. Мені здається, ми просто не підходимо одне одному. Я не можу сказати, що Алла така погана, просто вона недобре поводиться після нашого розставання.

Я пригадала, як саме «недобре» вона поводилась і що писала в мережі, і гмикнула. Що ж, навряд чи друзі Матвія пропустили ті публічні виступи його колишньої. Переконана, після цього їм би не тільки я, а й сам чорт в спідниці сподобався.

Та все ж, я випросила у хлопця принаймні представити його друзів заочно і згадати, хто що любить, тож, коли ми поїхали-таки на святкування, почувала себе доволі впевнено. Це не старше покоління, отже, точно складеться нормально.

Ми прибули одними з останніх, компанія уже сиділа за великим столом у затишному ресторанчику в центрі Львова, а стіл вгинався від наїдків. В притулку мені казали, що я їм, мов не в себе, і зараз я навіть зраділа своєму хорошому апетиту. Все можу спробувати! Проте змусила себе роздивлятись не фаршировану качку, а людей, що сиділи за столом.

Найлегше було впізнати Ірину; Матвій говорив, що вона старша за інших та єдина білявка в компанії. Це була висока худорлява жінка з суворим поглядом та променистою усмішкою, що на диво гарно комбінувались на одному обличчі; вона підморгнула мене, щойно помітивши, і я сподівалась, що схвалення в очах мені не примарилось.

Ще двох дівчат, Олесю та Галину, я розрізнити не могла, надто подібними вони виглядали, ще й у схожих сукнях, видно, що сестри. Матвій казав, що це його далекі родички, і з однією з дівчат він навчався в університеті.

Хлопців за столом зібралось більше, і Матвій взявся по черзі представляти мене ним.

Якщо чесно, я майже чекала, що тут буде повно неформалів, таких, як Федя, проте жодної іншої яскравої шевелюри так і не побачила. Власне, самого Федора не було, але Матвій лише з усмішкою відповів на моє питання:

– Він завжди запізнюється. Сідаймо біля Іри?..

Я погодилась. Ірина мені чимось сподобалась, вона видавалась надійною та нагадувала – не зовні, звісно, – Лілю. Я вмостилась, щоправда, скраєчку, ближче до жінки всадовивши Матвія, бо точно не була готова до розмов та розпитувань. І варто було націлитись на фаршировані гриби, які стояли поруч, як до ресторану залетів Федір.

– Ну нарешті, – гмикнула Галина, посуваючись, щоб звільнити йому місце. – Коли ти вже перестанеш затримуватись…

– Затори, затори, затори… – заторохкотів хлопець, струшуючи сніг з синього волосся. – Так, що я пропустив… Вже всі є? О, Матвій з дружиною приїхав! Матвію? Ти вже представив Наталку нашим?