4 (1)

Наташа

Ніщо не робить сон приємнішим, аніж прекрасний анатомічний матрац та подушка, яка ідеально підходить до твоєї шиї. А ще – нормальне опалення, простора квартира з достатньою кількістю свіжого повітря та ситий шлунок. І впевненість у власній безпеці!

Тож, прокинувшись тридцять першого грудня в гостьовій кімнаті Матвієвої квартири, я почувалась найщасливішою і найзадоволенішою життям дівчиною на світі.

Можливо, хтось би назвав мене навіженою. Як можна почуватись у безпеці в чужому домі, наодинці з чоловіком, якого не знаєш?

Що ж, тим людям, які б це сказали, дуже пощастило з місцями, де вони живуть, бо, на жаль, будинок Матвія не входив навіть в топ-десять потенційно небезпечних ночівель. В нашому гуртожитку, наприклад, дуже легко зламати двері, а далеко не всі хлопці воліють сидіти на місці. Я вже мовчу про кавалерів, яких приводять періодично мої сусідки!

Одного разу я мусила дрімати на кухні, сидячи, бо мене попросили кудись подітись, а гуляти на вулиці у хуртовину до сьомої ранку – дурнувата ідея.

Крім того, розбудив мене аромат смачної їжі, а не гидких «нішевих» парфумів сусідки, більше схожих на хмару токсичного диму.

Матвій обережно поскрібся в двері, вириваючи мене зі святкового мріяння.

– Наталю? – тихо гукнув він. – Ти вже прокинулась? Сніданок готовий.

– М-м-м, – я потягнулась. – Вже йду! А що в нас на сніданок?

– Крок-мадам, кава і лимонні кекси, – долинуло з коридору.

– О господи, – прошепотіла я, – ущипніть мене, хай я прокинусь, бо це схоже на сон… Матвію! – додала гучніше, – а звідки у нас лимонні кекси? Ти ходив в магазин?

– Я їх спік!

– Точно сон, – вирішила я.

Про те, щоб затриматись в ліжку, навіть не йшлося. У ванній я теж провела рекордно короткий час, приводячи себе до ладу, вдяглась у звичні джинси та светр і виглянула до Матвія. Він саме накривав на стіл. Крок-мадам, тобто сендвіч з яйцем пашот, виглядала приємно, але вона навіть поруч не стояла з гіркою лимонних кексів, від яких пахло цедрою на весь будинок. Я дуже сподівалась, що виглядаю не надто захоплено, і очі мої не схожі на дві тарілки, але відвести погляд від їжі просто не могла. Це ж якесь шаленство!

– Матвію?

– М?

– Твоя Алла хвора на всю голову, ти ж чоловік мрії, – промуркотіла я, падаючи на свій стілець і підсуваючи тарілку ближче. Відрізала шматочок тієї самої крок-мадам, закинула собі до рота і мало не застогнала від задоволення, настільки це виявилось смачно. – Боже мій, як же ти готуєш… Я все ще здивована, що ти не кухар!

– Мені приємно готувати тільки для тих, хто мені подобається, – знизав плечима він, теж сідаючи за стіл. – Отже, сьогодні новорічна ніч… Святкуватимемо ми в домі моїх батьків, це в приватному секторі. Зазвичай ми святкуємо до ранку, але, якщо ти захочеш спати, в мене там є спальня. Знаю, ти казала, ніякого «спільного ліжка», тож я ляжу на підлозі…

Ні, ну ви це чули? Алло, де були твої мізки, коли ти не могла три хвилини потерпіти Федора заради Лозового? Це не чоловік, це скарб!

– Звісно, можна повернутись сюди і вночі…

– Якщо ти не питимеш нічого міцнішого за сік, – зазначила я.

– Думаю, чай мені не завадить, і кава також, – знизав плечима Матвій. – А нічого іншого я й не вживаю, якщо ти про це.

Ще хвилина, і я зізнаюсь йому в коханні.

– Однак, якщо ти все-таки будеш не проти затриматися вдома у моїх батьків, то краще взяти з собою одяг на зміну.

Згадка про одяг миттю повернула мене з небес на землю.

– Слухай, це ж, напевне, треба бути у сукні абощо? – спитала я дещо напружено у Матвія.

– Ну, специфічного дрескоду у нас нема, але більшість жінок буде в сукнях, тож…

– В мене з собою найсвятковіше, що є – светр. Який зараз на мені. І це виглядатиме, я так думаю, абсолютно недоречно. Я права?

Судячи з того, як Матвій сумовито зітхнув, таки права.

– Думаю, – зазначив він, – ми можемо вирішити це питання. Просто поїдемо до магазину і виберемо тобі щось. Якусь підходящу сукню.

Ненавиджу магазини. Але він переді мною мало не на задніх лапках стрибає, тож що я, не постараюсь бути гречною та вбратися так, як він хоче? У нас домовленість, а не стосунки, отже, я маю принаймні якось відповідати його оточенню і виглядати достатньо гарно для його батьків.

– Згода. Їдемо по сукню, – рішуче заявила я, щиро сподіваючись, що не пошкодую про своє рішення.