2 (5)

Ми з Лілею синхронно озирнулись. На порозі кухні стояла, очевидно, Алла власною персоною. Це була висока струнка жінка – я б сказала, навіть занадто струнка, – з довгими білявими локонами. Вона моргала так швидко, ніби думала, що її густо нарощені вії перетворяться на крила, і вона відірветься від землі. Пухкі губи Матвієва колишня невдоволено підтиснула.

Що ж, вона була симпатична, так, і якби я була звичайною людиною, сказала б, що за винятком вій Алла виглядає дуже природно. Ще й справжня красуня! Однак базові знання по анатомії і не тільки підказували, що їй неймовірно пощастило з пластичним хірургом, він все зробив майстерно.

Можливо, це я намагалась знецінити потенційну суперницю за серце чоловіка, за якого вночі вийшла заміж, не знаю, однак погляд мимоволі вишукував недоліки в зовнішності Алли.

– Матюш?! – писк перейшов у вереск.

– Привіт, Алло, – він спокійно підвівся на ноги, і я відчула, як війнуло від чоловіка напругою. Ніби… Ніби все довкола взялось кригою. Що ж, розставання явно далось Матвієві не так легко, як він намагався це показати. – Не впевнений, що ти маєш право запитувати, що в моєму домі забули… Та хто завгодно. Про яку зраду ти говориш? Ми розійшлись.

– Вчора! В обід! – прошипіла Алла. – А в нас вдома вже якісь дівки!

– Це не в «нас», а «в мене» вдома. І, на жаль, я занадто добре тебе знаю, аби сподіватись, що ти зараз вибачишся перед дівчатами. Проте дозволь, я все-таки тобі їх представлю. Це Лілія, вона просто зайшла на чашечку чаю до подруги. А це, – Матвій накрив моє плече рукою, – Наталя, моя дружина.

– Яка мені різниця, як звати твоїх ш… Хто?! – Алла затнулась. – Твоя хто?!

– Дружина, – посміхнулась я, підводячись, і обережно обійняла Матвія за талію. Він пригорнув мене у відповідь, і я постаралась не думати пор те, наскільки ж це несподівано приємно, як на обійми від абсолютно незнайомого чоловіка. – Уявляєте, Алло, це справжнє новорічне диво! Ми з Матвієм випадково познайомилися лише вчора ввечері…

Жінка поперхнулась.

– І вже дружина? – вигнула брови вона. – Дівчинко. Він за рік не зробив мені пропозицію. Якщо ти сподіваєшся…

– Ну, Алло, власне, в нас з тобою кохання не вийшло, тож правильно не зробив, – знизав якомога байдужіше плечима Матвій. – А Наталя не «сподівається». Ми заключили шлюб. Вчора ввечері. Отак вийшло. Можеш за це подякувати Федорові, то він постарався, допоміг.

У Алли тіпнулося око.

– Зрадник! – вигукнула вона і зробила крок Матвієві назустріч, заносячи руку, щоб його вдарити. Він перехопив її руку, стиснув зап’ясток, ніби не до болю, але достатньо відчутно, щоб вона відсахнулась. – Як ти взагалі міг! Як тобі таке в голову могло прийти! Як ти…

– Якось так, – знизав плечима Матвій, – могло.

– Отак ти мене кохав! Я й моргнути не встигла, як ти вже з іншою.

– Алло, якщо ти вважаєш, що я сліпий та дурний, то ти дуже помиляєшся. І я підписаний на твій блог – ти сама налаштувала мені сповіщення на телефоні, якщо забула, щоб я жодну сторіс твою не пропускав. Так що я чув все те, що ти говорила про мене сьогодні вранці. І той «розгромний» пост теж читав. Не знаю, може, ти сподівалась, що я від цього почну змінюватись та приповзу до тебе з розбитим серцем, але, боюсь, ти трохи неправильно оцінюєш мене, як людину.

– Ти… Ти…

– Наталко, люба, я піду, проведу Аллу, гаразд? – Матвій всміхнувся. – І повернусь. Не сумуй, – він нахилився, поцілував мене у щоку, тоді підійшов до колишньої, взяв її під лікоть та повів геть. Алла сіпалась, намагалась обурюватись, але, здається, абсолютно марно.

– Цікава сцена, – промурмотіла Ліля, коли вони пішли. – Треба подивитись, що вона про нього написала, я знаю, який в неї нік в соцмережах… Чекай-но… А, от, – вона швидко відкрила стрічку, розгорнула перший же пост і присвиснула. – Ніфіга собі…

– Що там?

– Дивись сама, – Ліля підізвала мене до себе. – «Матвій Лозовий: красива обгортка, але нульове наповнення. Чоловік без краплі мужності, ганчірка, яка навіть не може позбутись людей, які тиснуть йому на голову, мамин слизень…» Ти подивись, вона ще його тегнула! «Хлопець, який не здатен взяти до рук родинний бізнес, а натомість пхає носа у високі технології, ніби когось парить лікування бідноти». Тьху. Гидота яка. Навіть читати це не хочу.

– Нащо вона це написала? – вражено прошепотіла я. – А потім прийшла сюди і ще щось від нього хоче? Думає помиритись? Після такого? Хіба людина може таке пробачити?

– Напевне, ця Алла справді вважає, що взяла його під ноги, – всміхнулась Ліля. – Однак, здається, помилочка вийшла… Хороший хлопець, мені подобається. Відгук цього стерва йому лише в плюс. Так що, ти святкуватимеш Новий рік з його ріднею?

– Знаєш… З задоволенням! – кивнула я.

Це як мінімум цікава пригода. А ще можливість побачити, як це, мати родину… І втрачати свій шанс я не збиралась.