2 (3)

Кілька секунд Ліля сторопіло дивилась на мене, тоді заправила за вухо прядку чорного волосся, кілька разів моргнула і, простягнувши долоню, торкнулась мого лоба.

– Ніби не гаряча, – замислено промовила вона. – Так, треба перевірити рефлекси…

– Лілю… Та я серйозно! Зі мною все гаразд!

– Тоді чому ти говориш про заміжжя, ніби ти у лихоманці? Як ти могла вийти за когось, в тебе навіть хлопця не було! Ми не бачились одну ніч!

– Та отак, – я важко зітхнула. – Розумієш… Це зараз прозвучить дуже нереально, але! Я там куняла на ходу, і мене провели до ліжка одного хлопця…

– Я йому голову відірву. Або щось інше.

– Та він мене не чіпав! Матвій не винен! – вигукнула я. – А Федір…

– Відірву Федору.

– Лілю! Годі! Коротше, він щось там підшаманив в застосунку, і скористався своїми навичками хакера, і в результаті… Та сама глянь, – я вже поставила мобільний на зарядку і, дочекавшись, доки він ввімкнеться, полізла в додаток та показала подрузі свідоцтво про шлюб. – Дивися.

– Свідоцтво про шлюб, Матвій Лозовий та Наталя Семенченко… – Ліля заморгала, потерла очі. Потім притиснула долоню вже до свого лоба. – Так, температури нема, але марення бувають і без неї. Треба перевірити симптоми…

– Ти не мариш. Я справді вийшла заміж за ту одну ніч, поки була не з вами, ще й за чоловіка, якого геть не знаю, – важко зітхнула я. – Матвій теж! Ну, але, маємо те, що маємо. Ми одружені.

Ліля похитала головою.

– Жах. Отак заснеш в незрозумілій компанії…

– Може, і ти б заснула, було б добре, якби ти знайшла собі іншого хлопця, а не Олежика, – пробурмотіла я невдоволено.

– Наташ!

– Що «Наташ»! Ну козел він!

– Ми кохаємо одне одного, – погляд Лілі став суворим, – і не треба це обговорювати. Не такий він вже й козел. Так, не без недоліків. Але це не означає, що він жахливий. Просто він тобі не подобається.

Насправді то Ліля виразилась дуже м’яко, але я вирішила, що не сперечатимусь з нею і не псуватиму нам обом настрій. Зрештою, наречений подруги повинен подобатись їй, а не мені, так що неважливо, що я про нього думатиму. У мене зараз вдосталь власних проблем.

– А цей шлюб напевне можна скасувати? – тим часом спитала Ліля. – Адже ви одне одного не знаєте. Який він, той Матвій Лозовий? Прізвище якесь знайоме… Стій, – вона затнулась. – Лозовий. Курорт «Лоза». Це…

– Син власниці курорту, – важко зітхнула я. – Гарний, мов намальований… На твого брата, до речі, схожий. Такий самий чорнявий, синьоокий і любить готувати.

– Тільки має приблизно на кілька мільйонів більше, ніж мій брат, – осміхнулась подруга, і я не змогла стримати посмішку. – Десь я бачила його фотографію… Але ж він не вільний! Здається, в нього є дівчина… Якось на «А». Аліса?

– Алла. Ну, в нього була дівчина. А тепер, – я пограла бровами, – в нього є дружина.

– Ната-а-а-аш, – подруга примружилась, – ти що, збираєшся зберегти цей шлюб? Ти ж не знаєш, що він за людина!

– Це не я хочу зберегти шлюб, – зізналась я, – це він хоче.

– Як так?

Я швидко переповіла все, що мені запропонував Матвій. А тоді, витримавши коротку паузу, додала:

– Знаєш, я погодилась. Маю я право хоч на якусь передноворічну розвагу. На нормальну їжу, нормальний дах над головою, а не тарганів під соусом чімічурі і жрищодали під шубою та дикі танці сусідок. Хочу ризикнути. Я знаю, що це безвідповідально! Але ж він ніби не хоче від мене нічого поганого, так?

– У багатих свої дивацтва, – погодилась Ліля. – Але хтозна, як його сім’я відреагує на сироту, – вона мимоволі наїжачилась.

Я зітхнула. У Лілі була паршива історія знайомства з батьками Олега, і, як на мене, це був перший дзвоник, що кидати його треба і втікати куди подалі. Однак Ліля продовжувала вірити в кохання. В усьому іншому така розсудлива, коханому вона довіряла. Головне, щоб Олежик зміг відірватись від материної спідниці принаймні після весілля, а не тягнув Лілю до своєї родини в дім.

– Не знаю, може, він і дивак, зате симпатичний, і він мене не образив, – прямо сказала я. – А ще, уявляєш, він займається наукою, розробляє медичні протези. То ще й поспілкуватись буде цікаво. Слухай, – я примружилась, – може, ми зайдемо, познайомишся з ним? Там і м’ясний пиріг вже, напевне, готовий… Я не маю жодного бажання знайомити його з хлопцями, але з тобою – чому б ні?

Зараз більшість дівчат групи покрутили б мені пальцем біля скроні. Ліля виглядала, як фотомодель. Висока, з довгим хвилястим чорним волоссям, синющими очима, красивою стрункою фігурою! Ще й вдягалась гарно, навіть коли грошей майже не мала, вмудрялась все підібрати доречно. Поруч з нею я здавалась сірою мишкою: абсолютно звичайне русе волосся, маленький зріст, навіть очі, і ті сірі! Однак… Цікаво буде перевірити, чи дивитиметься Матвій на Лілю захоплено і чи спробує до неї загравати. Заодно і перевірю, що він за людина!

– Підеш? – спитала з надією я.

– Піду, – зітхнула Ліля, ніби вже здогадуючись, на що я планую перевірити свого раптового чоловіка.