Глава 17

Коли в будинку всі нарешті вгомонились, Єва ще не спала. В будинку було тихо та затишно. За вікном ще темно. Зимою сонце встає пізно, даючи змогу людям відпочити від щоденних турбот. На цей раз дівчина заснула швидко, відчуваючи поряд теплий бочок цуценяти.

 Та в селі хоч свята, хоч будні. Сильно не залежишся. Єва прокинулась від розмов. Батьки старались тихо розмовляти, щоб не побудити домашніх, та сон як рукою зняло. Дівчина згадала новорічні, нічні пригоди.  Швидко вдягнувшись вона пішла на кухню де пили духмяний чай батьки. Їй цікаво було де Андрій. Схоже, що вони з Василем ще не прийшли.

-          Ну чого ти сердишся? – бубонів батько до матері – Ми ще трохи посиділи у Василя та й полягали.

Він підпирав щоку рукою, сидячи за столом та очікуючи поки мама нагріє йому борщу. Яке б не було застілля, а зранку, краще борщу немає.

-          Де ви хлопця поділи? – допитувалась мама – ставлячи перед ним тарілку з гарячою стравою. – Дитина до дочки приїхала. А ви його налякали, в перший же день знайомства.

-          Та не сварись ти, розбудиш усіх. – буркнув батько помішуючи борщ ложкою.

Єва впурхнула у двері та сіла до столу напроти батька.

-          Я вже не сплю – весело промовила вона – І до речі мені теж цікаво де ви Андрія поділи.

-          О! – батько зачерпнув ложкою сметану та поклав у тарілку. – І вона вже тут. Та ні де ми твого залицяльника не поділи. Спить він у Васьки. Той теж ще не вставав.- І додав посміхнувшись – Я й не знаю як він встане.

-          Хто Андрій? – не витримала Єва.

-          Та при чому тут твій Андрій. – батько зробив серйозний вираз обличчя та очі в нього сміялись, він покосився на жінку – Васька як встане. Він так хотів перевірити твого Андрія на витримку до спиртного, що сам не впорався.

-          Так ви що, навмисне хлопця напоїли? – сплеснула долонями жінка.

-          Ну – батько відсьорбнув з тарілки – Воно якось само так вийшло.

-          А де моя непосидячка? – спохватилась дівчина, що не бачить свою собаку.

Вона зазирнула під стіл, розшукуючи щеня. Та її ніде не було.

Мама підсунула до чоловіка хліб й махнула в коридор рукою.

-          Он вона, наїлась, тепер у Мухтара на ряднинці лежить. Морду йому облизує. Бо він своє м’ясо поки з’їв вона декілька кусків у нього стирила. Тепер підлащується. Що ти за дзиґу привезла? Нікому від неї спокою немає.

Дівчина засміялась споглядаючи як Білка грається лежачи на передніх лапах великого собаки. Він тільки морду вспівав відвертати від її укусів.

 Василь з Андрієм прийшли коли день перевалив вже за обід. Жінка Василя, Наталя вже й дітей нагодувати встигла й погратися з собачам вони встигли, та посідали розмальовувати картинки.  Єва з цікавістю споглядала на трохи пом’яте обличчя обох чоловіків.

-          Вибачте, ми трохи сзнилися. – чоловіки переглянулися – Щось розморило після бані.

Мати Єви хмикнула вдаючи, що вірить їм.

-          Ідіть вже, борщ стигне. – позвала вона їх до столу – потім розмовляти будете.

Єва допомагала накривати на стіл. Василь та Андрій мовчки уплітали гарячий борщ.

-          Може трохи налити – дивлячись на них та сміючись запропонував батько – Полікуватись.

Ті мовчки замахали головами відмовляючись.

-          Нам  матір шипучки якоїсь наколотила. – дожовуючи сказав Василь – Вже попустило. Бо спочатку й голови підняти не міг.

Єва подивилась на Андрія. Той мовчав, та стримано посміхався дивлячись на неї. Вона не розуміла що відчуває. Було смішно та трохи вона злилась. Він приїхав, як вчора казав, до неї. А натомість проводить весь час з її родичами. Та й себе вона не розуміла. Мала страждати чи злитись на Дмитра, та наразі всі її думки зайняв цей новий хлопець. І схоже її родині він подобається. Он як з Василем переглядаються, мов зговорилися про щось. А вона про нього зовсім нічого не знає, окрім того, що він сказав їй у ночі. Хай би краще нічого не казав. Може б тоді не весь час про нього думала.

Можливо думки виразно вгадувалися на обличчі дівчини, бо Андрій поївши та подякувавши, встав із-за столу й підійшов до неї.

-          Може прогуляємось? – запропонував він.

-          А сили вистачить? – відповіла питанням дівчина.

-          Думаю на свіжому повітрі сили при бавиться – посміхнувся він відповідаючи.

Одежу хлопцям ще з ранку відніс дядько Петро. І зараз хлопець мав звичайний вигляд. Можливо тільки волосся трохи розтріпане.

-          Гаразд. – погодилась дівчина – Покажу тобі цікавинки нашого села.