Глава 16

За столом вже розмовляли досить гучно. Від напоїв та різноманітних страв настрій покращувався швидко.  Єва присіла на своє місце. Андрій уважно та запитально подивився на неї. Але спитати нічого не встиг. Брат знову перевернув його увагу на себе.

-          От ти кажеш, що комп’ютери скоро замінять навіть живе спілкування – широко жестикулюючи поклав він руку на плече Андрія. – А як же свята?

Андрій відвів погляд з дівчини на нього.

-Та не комп’ютери. Зараз же всі в соціальних сітях сидять. Скоро без гаджетів спілкуватись розучимось.

- От я й кажу – встряв в їхню розмову дядько Петро – Робити треба. Тут в селі якщо худобу вчасно не попораєш та город не прополеш то гаджет не спасе. – і додав з серйозним видом – Кури загребуть

Батько його підтримав.

-          Це так.  Як же через гаджет відчувати. Ось в мене баня вже натоплена, – він махнув рукою в сторону дверей – то яке то задоволення відчути гарячий пар на своїй шкірі в мороз. Через гаджет ти цього не відчуєш.

Чоловіки закивали головою погоджуючись з ним.

Мама махнула рукою та схилилась до Олени.

-          О, зараз наші мужики в баню підуть. Це й так довго сиділи.

Дійсно годинник на стіні показував пів на третю.

Олена з нею погодилась. Наталя, її невістка, повела дітвору в спальню спати та там, мабуть, і прилягла з ними. Єві спати не хотілось. Вона намагалась зрозуміти свої почуття. Цікаво було б поспілкуватись з Андрієм, та чоловіки її родини не давали йому передиху розмовляючи та питаючи про все. Ніби більше не буде часу для цього. Хоча може й не буде. А як він злякається наполегливості Василя та забіжить кудись з ранку? Єва сама собі посміхнулась. Судячи з поведінці хлопця, бігти він не збирався. Навпаки погодився піти з чоловіками до бані. Спочатку заїкнувся, що не розраховував на таку подію й перевдягатись немає в що, та батько виділив йому свій махровий халат і він погодився. Коли чоловіки гомінкою гурьбою вийшли на вулицю, жінки, прибирали посуд, поскладали їжу до холодильника. Потім зробили собі чаю та зі смаколиками почали обговорювати події та плани села. Єва слухала в пів вуха. Інколи, прислухаючись, вона чула голоси чоловіків, які вибігали на вулицю охолодитися в бочці холодної води, після спеки в бані.  Дівчина посиділа ще трохи та пішла в свою кімнату. Заглянула до кімнати в якій спали дітлахи зі своєю матір’ю, пригорнувшись один до одного. Вона тихенько зачинила двері й пішла до себе. Було якесь дивне відчуття. Ніби хотілось ще думати про Дмитра. Як він з Оленою зустрічають новий рік? Чи згадує він про неї? Та думки постійно перескакували на Андрія. Перевдягнувшись в домашнє, лягла на ліжко. Собача без роздумів вмостилось поряд. Тільки знов не спалося. Про ворочавшись з боку на бік якийсь час, дівчина вирішила піти знов на кухню. Чоловіки вже добряче попарившись повернулись до хати. Дуже смішно було дивитись на розпарені, нетверезі фізіономії зі скуйовдженим волоссям, які вирішували до кого вони підуть зараз відпочивати, бо жінки позаймали всі ліжка в домі. Андрій стояв серед них повністю змирившись зі своєю участю. Єва не витримавши розсміялась. Чоловіки були добре напідпитку й сперечатись із ними зараз не було сенсу.

-          Та ви хоч хлопця з собою не тягніть – спробувала заступитись за Андрія мати.

-          А він, що не мужик? – відповів за всіх Василь – Він в нашій родині чи ні? Тому йде з нами. А там подивимось.

Він хлопнув важкою рукою по  на плечу хлопця, той навіть похитнувся, та на ногах встояв. Батько та дядько Петро мовчки посміхались. Андрій не заперечував. Він махнув головою погоджуючись з Василем. З чим саме й сам не зрозумів. Єві було смішно. Навряд хлопець забуде такий новий рік. Дядько Петро з батьком вдягнули поверх халатів куртки та пішли на двір. Василь, щось доводячи тітці Олені відійшов на кухню, а мама, кинув оком на доньку пішла слідом за ними. Зібрати пару салатів чоловікам, щоб до ранку голодними не сиділи.

 Єва підійшла до Андрія. Той стояв в батьковому халаті та капцях на босу ногу, обпершись об стіну. На підпитку, він був таким кумедним в цьому вбранні.

-          Ти як? – сміючись спитала вона його. – Не шкодуєш, що опинився у мене?

-          Ні. – посміхаючись відповів хлопець. – Навпаки я радий що знайшов тебе. – він трохи примружив очі – Знаєш – він знизив голос кажучи майже пошепки – Я тобі трохи збрехав.

-          Що? – Єва теж принизила голос – І що ж ти мені сказав за неправду.

-          Я вже замовив квітки на потяг – чоловік зітхнув кумедно потягнувши повітря  – та ти мені сподобалась і  я вирішив не їхати, а знайти тебе. Я спеціально рахував зупинки від тієї платформи де ти встала, щоб потім на ній зійти з електрички. – він струснув головою. – Я боявся, що не знайду тебе. І ще … -  він облизав губи смішно прицмокнувши при цьому.

Та договорити йому не дав Василь. Голосно запевняючи матір Єви, що він все контролює, та жестикулюючи тарілкою з салатом, він вийшов в коридор й потягнув Андрія в бік дверей. Той розуміючи що йому вибір не дадуть, підкорився та пішов за ним.

-          Та ви хоч капці на чоботи переобуйте – крикнула їм у слід тітка Олена – Куди ж в капцях по снігу.

Все марно. Вони вже крокували в сторону хати Василя, про щось голосно розмовляючи і про щось сперечаючись.