Глава 15

Під бій курантів та побажання усього найчарівнішого в новому році, вони сиділи розмовляючи. Через якийсь час до оселі нагрянули ще гості. Дядько Петро, батьків брат, ввалився в дім з гучними вигуками та святковими побажаннями. За ним його дружина Олена. Невдовзі прийшов й батьків племінник Василь з дружиною Наталкою та двома своїми бешкетниками. Діти пообіймавшись із родичами одразу полізли під ялинку розбирати іграшки. Їм жваво допомагала Білка. Дітлахи радо відреагували новій улюбленці та почали з нею гратись. Всі сіли за стіл. Побажання та гучні тости змінювались новорічними піснями й новими блюдами на столі. З Андрієм познайомились. Єві навіть трохи шкода було хлопця за якого взявся її двоюрідний брат Василь. Він вже трохи прийняв на грудь та вважав своїм обов’язком розпитати про  Андрія докладно. Той старанно відповідав на всі запитання Василя. Дівчина пішла на кухню принести узвар та цукерки дітям. Вони вже трохи вгамувались та сіли дивитись мультики. Цуценя вмостилась біля них на кріслі й солодко сопіло поринаючи в сон. Єва чомусь була розгублена. Ні, Андрій гарний хлопець, та все ж вона не може так швидко забути Дмитра. Чи може? Дівчина стояла за дверима не наважуючись зайти в кімнату. Навіть світло не включала. За святковим столом про щось гомоніли, щось питали, сміялись, а вона стояла й думала як поводитись далі. Довго розмірковувати їй не дали. Двері рипнули й в кімнату зайшла мама. За нею наче хвостик забігла Білка. Побачила дівчину й заплигала навколо випрошуючи ласки.

-          О! – побачивши притихлу дівчину вигукнула жінка – То чого ти тут на темняка стоїш?

Єва знизала плечима та погладила непосидячку, яка так і норовила заплигнути до неї на руки.

Жінка прикрила за собою двері та включила світло. Голоси за столом стали трохи тихіші. Вона підійшла до дівчини й обняла її за плечі та посадила на диван поряд із собою.

-          Що сталася? – лагідно запитала вона доньку – Ти через цього хлопця закрилась тут?

Єва глибоко зітхнула.

-          Мам, я не знаю. – вона підсадила на диван Білку. Яка одразу заспокоїлась, опинившись поряд із дівчиною та нарешті вляглася.

-          Що ти не знаєш?

Дівчина пожала плечима.

-          Все якось так несподівано. Андрій приїхав. Хоча я його навіть не очікувала більше побачити.

-          Я думала ви добре знаєте один одного судячи з того як ви спілкувались – мовила жінка – Хоча у вас молоді зараз все швидко. Сьогодні один кавалер, завтра інший.

-          Андрія я знаю зовсім недавно. – почала розповідати Єва. – Ми познайомились в потязі…

Вона розповіла матері вже докладно про зраду. Про те як спонтанно вирішила поїхати додому на новий рік. Про мокре, нещасне цуценя яку пожаліла. Про купе та подорожніх. Як вони з Андрієм відчищали собача від вуличних негараздів. Про електричку.

-          Я навіть не думала, що він знайде мене та скористається моїм запрошенням на святкування нового року у нас дома. – закінчила свою розповідь дівчина. Мати слухала не перебиваючи. Вона уважно дивилась на доньку інколи нервово потираючи руки.

-          Не знаю – нарешті сказала вона, коли дівчина замовкла – по виду він непоганий хлопець. Відкритий.

Вона помовчала декілька хвилин розмірковуючи, а потім сказала.

-          Знаєш в житті як на довгій ниві, ми й самі не знаємо куди нас можуть привести наші дії.

-          Це як? – запитала не розуміючи дівчина.

-          Ось дививсь – попиталась пояснити їй мати – Коли з нами щось трапляється, добре чи погане, ми ж самі обираємо як реагувати на ці події.

-          Не зовсім тебе розумію.

-          Спробую тобі пояснити. – мати взяла дівчину за руку – Те що сталося у вас із Дмитром, звісно прикро. Він не поганий хлопець. Можливо в них із Оленою щось та й вийде.

Єва надула губи.

-          Не поспішай ображатись. – поплескала її по руці жінка. – Значить в тебе інша дорога. Дивись. Може ви з Андрієм теж не випадково зустрілись. Це, звісно, не зобов’язує тебе ні до чого, та все ж. Якщо розібратись, ти підібрала душу якій було в той час важче ніж тобі. Не подивилась на ускладнення які вона тобі принесла. І вона тобі теж допомогла.

Дівчина запитливо подивилась на собаку яка притислась до її ноги й солодко сопіла.

-          Як? Підкинула клопоту? – посміхнулась Єва.

-          Так – посміхаючись кивнула головою жінка .- В ці клопоти втягнулись всі пасажири вашого купе ще й провідниці не встояли. І Андрій також. От ви й познайомились.

-          Ти хочеш сказати, що якби я не підібрала собача, ми б з Андрієм не зустрілися?

Єва здивовано подивилась на неї

-          Я цього знати напевно не можу. Можливо й зустрілися б. Та чи познайомились - це вже питання. Ти ж сама казала, що він, спочатку, сердитий був, що його послали в це відрядження. І ти, з цим розривом із Дмитром, теж мало хотіла б спілкуватись. Не було б цієї собацюри, - мама потріпала за вухо цуценя – Зайшла б ти в це купе, відвернулась би до стіни й про страждала б до самої станції. А твій Андрій, й собі, заліз би на свою полицю, та й сердився на своє начальство до ранку. Навряд ви б один одного помітили.

Єва посміхнулась. Її очі стали набагато веселіше дивитись на матір.

-          От вмієш ти розповісти.

-          Та це не я – махнула рукою жінка. – Це життя, підкидає нам різні ситуації, а обирати шлях нам самим. Як реагувати на різні події? На яку стежину звернути? Який обираємо тим йти приходиться. – вона встала – Пішли. Бо там наші мужики вже пісні співати скоро будуть.

Єва погодилась. Піднялася за нею, захопившина руки собача. Те не пручалося. Тільки хвостом заметляло.