Глава 14

Єва застигла, держачи ложку над своєю тарілкою. Слідом за батьком до кімнати зайшов Андрій.

-          Добрий вечір, - чемно привітався він обвівши очима присутніх та зупинився поглядом на Єві. – Я вирішив скористатись твоїм запрошенням на свято.

Він напружено повів плечима та посміхнувся. Посмішка вийшла трохи винуватою. Дівчина розгублено дивилась на нього.

-          То ти так і будеш держати свого гостя біля порога? – поспішила заповнити паузу мати – Заходь хлопче. Роздягайся. Скоро новий рік настане, а ми ще старий не провели.

Вона встала доставляючи на стіл ще тарілку та прилади. Батько погрозив Мухтару пальцем та показав на місце й сів на своє місце за столом. Єва встала, намагаючись приховати ніяковість, від несподіванки. Коли вона чула чоловічі голоси, а потім батько сказав, що прийшли до неї, на мить, вона подумала що приїхав Дмитро. А ось Андрія вона навіть не думала побачити.

-          Як же ти мене знайшов? – допомагаючи хлопцю з курткою та проводжуючи до столу спитала вона.

-          Ти ж сама розповіла, поки ми їхали в поїзді, як дійти до твого дому.

Єва округлила очі.

-          Та я ж не думала, що ти дійсно будеш сюди йти.

Андрій нерішуче зупинився.

-          Я закінчив свою роботу та встиг на останню електричку. До міста все одно не добрався б до нового року, а в поїзді, одному, його зустрічати не хотілось.– винувато промовив він – А під’їжджаючи до платформи на якій ти вийшла згадав про твоє запрошення. Ось і вирішив …

Єва смикнула його за руку.

-          Пішли, не соромся. – вона посміхнулась – Не звертай уваги, це я через несподіванку розгубилась.

-          Та сідайте вже за стіл – покликала їх мати – З повними тарілками розмовляти краще.

Батько в цей час привертав увагу Білки, згодовуючи їй кружечки ковбаски. А та, дивилась на Андрія радо махаючи йому хвостом та підходити не спішила. Вірніше від батька не хотіла відходити. Поздороватись із старим знайомим можна й потім, а ось ковбасу можна проґавити.

Нарешті всі сіли за святковий стіл та наповнили келихи.

-          То ти по моїй розповіді знайшов дорогу? – не заспокоювалась Єва.

-          Так – відповів Андрій - до речі, ти б більше не розповідала незнайомцям як знайти дорогу до твого будинку. – він розвів руками ніби шуткуючи, та очі були серйозні – А то люди різні бувають.

Батьки слухали не втручаючись у розмову. Підкладали їжу  в тарілки та смакуючи стравами.

Єва перевела погляд на батька.

-          Тоді в поїзді ми так розмовляли добре – виправдовуючись пробурмотіла вона. – І попутники завжди роз’їжджаються по своїм справам і потім ніколи не зустрічаються. Я й розповіла згадуючи.

-          А я запам’ятав – Андрій опустив погляд.

Білка, в цей час, не отримуючи більше ласощів, підбігла до хлопця та почала лизати йому руки, весело помахуючи хвостом.

-          А вона тебе пам’ятає – засміялась дівчина. Дивлячись на спробу собачати забратись до хлопця на коліна.

-          Ще б пак – посміхнувся той у відповідь – Вона мене тоді всього оббризкала, поки ми її купали.

-          Де ви її купали? – зацікавився батько.

Дівчина розповіла всю історію хвостатої знахідки та знайомства в поїзді від початку. Андрій доповнював розповідь. Вийшло кумедно й з подробицями. Дівчині здавалось, що вони знають один одного вже досить  давно. Андрій теж почував себе вже більш упевненим.

-          Моя зупинка була через шість від твоєї платформи – продовжив її розмову Андрій – Я коли приїхав, мені пощастило зустріти хлопця, якраз з мережі магазинів, в який мені треба було попасти. Він мене туди підвіз. Я швидко впорався з роботою, та він же мене й підкинув назад до електрички. Інтернетом, подивившись розклад поїздів до міста, зрозумів, що буду зустрічати новий рік на вокзалі. Тому вирішив скористатись твоїм запрошенням. – він знову поглянув на дівчину, шукаючи її схвалення.

Єва промовчала. Вона знала, що потяг ввечері точно є. Та може квитків не було. Треба буде глянути потім.

-          Я пішов, як ти розповідала, до великого дерева по дорозі. – продовжував говорити Андрій – А потім звернув направо до річки. І йшов уздовж неї. Правда снігом доріжку добре припорошило, тому я трохи не збився, коли доріжка повернула до лісу.

Єва дивилась на нього зі здивуванням.

-          От було б мені мороки якби у лісі заблукав – хмикнув батько.

-          Та я майже заблукав – виправдовувався хлопець – Тоді вирішив йти вздовж річки поки не вийду до села. Єва казала, що ваша хатина стоїть майже на березі. А ще темно було. Тому в ліс не пішов.

-          Ну й ризиковий ти – похитала головою мати.

-          Та ні – голос хлопця став трохи замисленим. Ніби він сам до себе розмірковував. – Я взагалі завжди продумую все наперед. Це сьогодні, новий рік. Ось якось так вийшло.