Глава 13

Дівчина пішла у свою кімнату, перевдяглася та трохи погортала стрічку в телефоні. Було кілька пропущених дзвінків від друзів. Та, о диво, від Дмитра. Він навіть надіслав кілька сповіщень. Навіть здивувала така настирливість хлопця. Єва написала відповіді на повідомлення друзів, що вона не в місті. Побажала веселих свят та закрила телефон. Сповіщення, які написав їй Дмитро, видалила, не відкриваючи. Щоб не спокуситися відповісти минулому коханому. Відклала телефон якомога далі та пішла допомагати матері накривати святковий стіл.

Вже вечоріло. Батько пішов готувати лазню. На кухні у мами знову все шкварчало та кипіло.

- Нащо ти так багато наготовлюєш? – спитала Єва, облизуючи ложку, якою щойно мішала салат.

- Як нащо? Свято ж! А якщо хтось із сусідів прийде? Перше число завтра. Василя. Посівальники мають прийти. Це не у вашому місті. Ви у себе позачиняєтесь у квартирах, як у коробочках. Інколи не знаєте, як сусіда з одного поверху звати. Тут багато хто завітати може. А стіл пустий буде?

- Ого, пустий! – Єва обвела поглядом страви, які чекали своєї черги, щоб бути розкладеними у святкові блюда та тарілки й виставленими на стіл.

- Вареники з картоплею та капустою, голубці, запечене м’ясо, картопля по-селянськи, великий пиріг з м’ясом, калачі святкові, запечена курочка та узвар. Це ще не рахуючи сирної та ковбасної нарізки.

- Ти ж знаєш, - мама різала копчене сало та складала його віялом на тарілці. – Дядько Петро посівати загляне. Його син Василь підтягнеться з сім’єю. Чим людей годувати?

- Так вони ж завжди щось із собою приносять, – сміючись, стояла на своєму Єва. – І дядько Петро без олів'є Новий рік не святкує.

Мати на це лише посміхнулася.

- Так воно вже в холодильнику стоїть давно. Біжи скоріш тарілки святкові розставляй. Скоро за стіл сідати.

Єва витягла із серванта сервіз, яким її мати тільки на свята користувалася, та почала ставити його на стіл. Зайшов знадвору батько. За ним слідом, мов елітний ескорт, забігли Мухтар з Білкою. Великий пес велично влігся на своєму місці, а мала шкода побігла по будинку перевіряти, чи все на місці й в порядку залишилося, поки її не було.

- Де ти взяла цю малу капосницю? – почав говорити чоловік. – Тільки що на землю покладу — хапає зубами та тягне кудись. Чи гризти починає. Тільки й встигай забирати.

На підтвердження його слів Білка втягла в кімнату його чобіт.

- Ось бачите, – він пішов забирати свою обувку у непосидючки.

- То, може, хоча б вона відучить тебе речі абиде кидати, – засміялася мама, виставляючи на стіл блюда з калачами.

Єва допомагала розкладати столове наряддя.

- Мам, а чого ви не користуєтеся цим сервізом кожен день?

- Та ти що? – обурилася та. – Це ж святковий набір. Нам з батьком цей набір свекруха на весілля подарувала. Дорогий він тоді був.

- То й що? – продовжувала наполягати дівчина. – Це ж просто тарілки. Їли б кожен день з красивих тарілок.

- Ні, – заперечливо похитала головою жінка. – Ми коли його на стіл виставляємо, одразу свято відчувається. А кожен день не може бути святковим. Тоді особливість свят пропаде.

За клопотами непомітно підкрався вечір. Ще трохи, й Новий рік постукає у двері. Всі сіли за стіл провести рік, який доходив кінця. Навіть невгомонна Білка, після двох кусочків ковбаски, уклала з батьком мирову та вляглася.

- Ну що, дівчата, проведемо цей рік, – підняв наповнений келих батько. – Підготуємося трохи, щоб у гарному настрої зустріти новий…

Договорити він не встиг, Мухтар голосно загарчав, слідом роздався стук у двері.

- О, сьогодні Петро з Оленою раніше надумали прийти, – ставлячи келих на стіл, сказала мама. – Іди зустрічай брата.

- Та ні, це хтось чужий. Мухтар на Петра так не гавкає, – відповів той та пішов відчиняти двері.

Почувся гомін чоловічої розмови.

Єва тільки встигла покласти собі в тарілку трохи салату.

- Доню, це до тебе гість.

Батько зайшов першим. Серце дівчини тьохнуло.