Глава 9

Різко сіла. Аж волосся густою хвилею накрило очі.

— Білка! — зойкнула вона.

Цуценяти поруч не було.

Жінка з хлопчиком, давно прокинувшись, сиділи та тихенько розмовляли, стараючись не розбудити дівчину. Єва поспіхом спустила ноги, шукаючи шльопанці.

— Не переживай, — поспішила заспокоїти її жінка. — Із собачам Андрій по коридору гуляє, щоб воно тобі спати не заважала спати.

Немов почувши її слова, в купе зайшов Андрій у супроводі стрибаючого коричневого комочка.

— Ти прокинулася? — посміхаючись, мовив він, роздивляючись спантеличене обличчя дівчини з незрозумілою копицею скуйовдженого волосся. — А ми вже збиралися тебе будити з цією непосидою. Вона вже майже в усіх купе випросила смаколики. Її великі вуха смішать усіх.

— Дякую, — сказавши, видихнувши, виговорила дівчина. — Я так міцно заснула, що нічого не чула.

— Та ми бачили, що ти була втомлена, — вклинилася у розмову жінка. — Аж синці під очима світилися. Зараз навіть вигляд у тебе покращився. Погляд пожвавився. Не можна так себе на навчанні заганяти. Здоров’я дорожче, — багатозначно завершила вона, намагаючись повчати.

Єва сумно посміхнулася і взяла на руки Білку, що щасливо махала хвостом.

Не буде вона розповідати про справжню причину свого пригніченого настрою.

Попивши ранкову каву, вони почали збирати свої речі. Андрій сидів уже зібраний. Жінка з хлопчиком виходили лише через три станції, тому не поспішали. Єва, замотавши Білку у свій багатостраждальний светр, одягнула куртку та витягла рюкзак. Вона вже була готова до виходу. Коли потяг зупинився, дівчина, ще раз попрощавшись зі своїми супутниками, вийшла та поспішила до зоомагазину. Скоро її станція, а там ще півгодини на електричці — і вдома. Треба ще встигнути за повідцем заскочити. Єва сподівалася, що він сьогодні працює. Вона вийшла на перон і набрала номер мами.

— Доню! Нарешті, — занепокоєний голос матері прозвучав у динаміці. — Я вчора не могла додзвонитися до тебе.

— Вибач, мамо, я заснула рано.

— Ти казала, що приїдеш сьогодні. Ми тебе чекаємо з батьком. Тільки ти не попередила: приїдеш одна чи з Дмитром?

Мама завжди старалась бути тактовною по відношенню до нареченого доньки. Єва з Дмитром вже кілька разів їздили до її батьків, і їм дуже сподобався потенційний зять.

Єва гірко посміхнулася.

— Я не одна приїду, але не з Дмитром, — чомусь голос став хрипким.

— А з ким? Ви що, посварилися? У тебе хтось інший з’явився? — у голосі мами звучали нотки розгубленості.

— Ні, мам, не з’явився, а з’явилася.

У трубці повисла тиша.

— Мамо, я приїду і все розповім, ще й знахідку свою покажу. Вам сподобається.

— Ой, доню. Щось ти мене вкрай заплутала. Батькові сказати, щоб за тобою поїхав? — запитала жінка, збагнувши, що телефоном все одно нічого не зрозуміє.

— Ні, нехай не їде. Я через ліс швиденько доберуся.

— Оце вже батькова донька, аби лісом побігати. Ну гаразд, чекаємо. Я на Новий рік твій улюблений пиріг спекла.

На душі дівчини одразу стало тепліше.

— Дякую. Скоро будемо.

До електрички залишався ще час, та Єва поспішала. Якщо не встигне на свою електричку, то доведеться чекати наступної більше трьох годин. Зоокрамниця, на її щастя, була відчинена. Дівчина-продавець допомогла вибрати для Білки повідець зі шлейкою, ще й умовила взяти для вуханьки іграшку та смаколики. Поки Єва скуповувала обновки для нової подружки, підійшов час електрички. Вона з Білкою встигла заскочити ще в крамничку, купити собі в дорогу каву з пряниками й бігом побігти на потяг. Заскочивши в теплий вагон, дівчина розслабилася. Вибрала собі місце біля вікна та вмостила цуценя поруч. Собача одразу заповзялося гризти запропоновану дівчиною іграшку. Єва подумки подякувала дівчині-продавцю зоомагазину за нетривалий час спокою, бо, напевно, довелося б по всьому вагону ганятися за невгомонним та велелюбним хвостиком.