Глава 8

В купе розмістилися вже з чистою, та ще мокрою собакою. Єва почувалася вже трохи впевненіше. Незабаром принесли чай. Малий хвостик, розгулявшись, усе хотіла вилити своє щеняче захоплення на людей, які її оточували. Вона стрибала від одного до іншого, намагаючись лизнути когось у ніс. Більше за все це веселило хлопчика. Він сміявся та грався з малою. Єва трохи розслабилася. Привела себе до ладу. Вмилася та розчесала каштанові локони. Жінка читала книгу. А Андрій пив чай та кидав зацікавлені погляди то на дівчину, то на її хвостату супутницю.

- Дякую тобі, Андрію, ще раз. – Єва помітила, що хлопець на неї поглядав, та була йому дуже вдячна за допомогу. – Ти дуже допоміг із собакою. Та й за чай.

- Нема за що, – відповів той.

- Та ні, – дівчина трохи засоромилася. – Тобі, напевно, було не дуже приємно, що в купе собака.

- Ти про те, що я був не в дусі, коли сідав на потяг? – він махнув рукою. – Не переймайся. То в мене настрою не було їхати.

- А зараз? – усміхаючись, запитала жінка, відірвавшись від читання.

Хлопець задумливо посміхнувся.

- Зараз я вже не такий злий на своє керівництво, що вони послали мене напередодні Нового року до дідька на болото.

- А куди ти їдеш? – запитав хлопчик, відірвавшись на мить від перетягування рушника з собачам. – До яких дядьків?

Андрій розсміявся.

- До яких саме дядьків мене занесе, я ще не знаю. Те селище, куди мені треба потрапити, знаходиться хтозна-де. Після потягу ще на електричці треба буде добиратися. Налагодити комп’ютерні програми на місці та повернутися назад у місто до Нового року я вже не встигну. От тому й був злий на всіх. – він гучно відсьорбнув зі склянки. – Ай, ще гарячий!

Єва з жінкою засміялися.

- А я взагалі живу в цьому «болоті», – не очікуючи сама від себе, почала говорити дівчина. – Там так красиво зараз.

Їй чомусь дуже захотілося, щоб про ті місця, де вона народилася, не думали як про забутий богом куточок.

– У нас річка поряд тече. А на березі верби ростуть. Коли бабуся була жива, розповідала, що там у тиху купальську ніч, коли весілля від свята вже стихнуть, перед самим світанком, ледь-ледь чути тихий спів русалок. Вода ніби завмирає, прислухаючись. Верби починають шелестіти листям, навіть якщо ніякого вітерця немає, ніби підспівують.

- Ти живеш у казці? – спитав, не витримавши, хлопчик, тримаючи на руках собаку та намагаючись вгамувати її.

- Та мабуть, – замріяно сказала Єва. – Інколи казка мого життя страшна та неприємна. – вона зітхнула. – А коли повертаюся до батьків у селище, наче в чарівну казку занурююсь. Де про тебе дбають, піклуються. Ходять навшпиньках та прикривають двері у твою кімнату зранку, щоб ти трохи більше поспала, – вона замріяно заплющила очі. – А потім ще млинців розливних нажарять або сирників смачних та нагодують тебе досхочу.

Вона розсміялась.

Жінка її підтримала доброю та трохи сумною посмішкою.

— Так і є, — погладжуючи по голові свого сина, мовила вона. — Поки ми малі, не розуміємо того щастя. Та повертаючись у батьківську хату, ніби в цю казку повертаєшся.

Андрій мовчав.

- АЙ! – несподівано вигукнув він, коли цуценя, вивернувшись із рук хлопчика, підскочило та лизнуло його в обличчя. Дружній сміх рознісся по купе.

- Як ти її назвеш? – стримуючи велелюбність цуценяти, запитав Андрій у Єви.

- Ще не знаю, – знизавши плечима, відповіла та.

- А можна я її назву? – вигукнув хлопчик.

- Давай, – підтримала його дівчина.

- Вона така маленька, весела й коричнева, – почав він перелічувати особливості цуценяти. – Шерсть така гладка, блискуча. Ще й вуха великі, як у зайця. Може, назвемо її Білка.

Всі з подивом глянули на хлопчину.

- Цікава логіка! – аж присвиснув Андрій.

Жінки з подивом дивилися то на хлопчика, то на собаку.

- Та вона так плигає! Як білка, – підсумував свій вибір хлопець. – А в тебе вдома ліс є? – звернувся він до Єви, – чи тільки річка?

- Ти думаєш, я її в лісі по деревах вигулювати буду? – засміялася вона. – Так, ліс є. Невеликий, правда, молодий, світлий. Ми в ньому гриби ходимо збирати. Коли ми приїдемо на станцію, то підемо з Білкою на електричку. А потім від платформи до мого селища можна автобусом доїхати, а можна пішки через цей ліс дійти. Місцеві, коли на автобус не встигають, йдуть через ліс. От ми з Білкою через ліс підемо.

- А не заблукаєте? – не вгамовувався хлопчик.

- Ні. Я там кожну стежину знаю. В мене батько лісничим працює. Я з ним в дитинстві завжди в ліс ходила. Там до великого дуба не стежина, а ціла дорога вже витоптана.

- А великий дуб – то твоє селище?

- Ні, – знов засміялася Єва. – Це дерево. Місцеві його так називають, бо дуже воно старе та розлоге. Влітку там завжди молодь гуляє. Навіть альтанку зробили та лавки поставили. До цього дерева з ближніх трьох сіл стежки ведуть. А потім уже асфальтною дорогою до станції добираються.

- У тебе поряд декілька сіл розташовано? – запитав і собі Андрій.

- Так. Тільки наше на самому березі річки розкинулося. Від дуба звернемо праворуч — і до річки недалеко. А там понад берегом стежкою до села вже рукою подати. У моїх батьків хата біля самого лісу на пагорбі. З нашого двору річку видно та ті верби, про які я розповідала.

- Баню вам треба, – мрійливо зауважив хлопець. – Щоб одразу в річку охолоджуватися бігати.

- У нас є, – сміючись, відповіла Єва.

- Мені аж у гості до вас закортіло приїхати, – з посмішкою мовила жінка.

- Так приїжджайте, – сміючись, запропонувала дівчина. – На Новий рік батько баню обов’язково розтопить. Можливо, хтось із родичів чи друзів захоче Новий рік чистим зустріти.

Поки балакали та пили чай зі смаколиками, настав вечір. Цуценя нарешті вгамувалося та, зробивши свої потреби на випрошену для таких випадків стару ганчірку, вляглося. Скрутилось калачиком на ногах дівчини. Андрій та хлопчик зайняли свої верхні полиці, а жінка лягла дочитувати книгу. Єва лежала та думала про своє. Тривожні думки, які начебто сховались, поки вона була зайнята цуценям та новими знайомствами, знову заполонили голову. Вона навіть не зчулася, як заснула. Сон був неспокійним. Снився уривками Дмитро, дім, Олена, потім знову дім та батьки. Незважаючи на те, що її мучили кошмари, спала вона міцно. Мабуть, далися взнаки дві майже безсонні ночі. Потім наснилося цуценя, яке кудись бігло, а вона бігла слідом та кликала його. Встигла схопити його в останню мить та… прокинулась.