Глава 7

— Ой, який смішний! — почувся жіночий голос навпроти.

Єва підняла очі. Навпроти неї сиділа доглянута молода жінка з хлопчиком років семи. Він простягнув руку, щоб погладити капловушку.

— Не чіпай, — осмикнула його мати, — він брудний.

Єва поглянула на свій замурзаний комочок. Щеня зігрілося та прикрило оченята, засинаючи. Воно було ще мокре та замизкане місцевою грязюкою. Дівчина також виглядала не набагато краще: куртка в патьоках, руки брудні. Не випускаючи з рук щеня, вона витягла з рюкзака вологі серветки й почала приводити себе та собаку бодай трохи до ладу.

Поїзд вже рушив з місця, коли до їхнього купе зайшов четвертий пасажир. Це був високий статний хлопець у сірій куртці та чорних спортивних штанях. Його чисті, білосніжні кросівки різко контрастували із заляпаним та відтоптаним, маленькими лапками, взуттям Єви.

— Доброго дня, — ввічливо привітався він з усіма.

Без метушні та зайвих розмов він закинув свій верхній одяг і рюкзак на третю полицю та забрався туди сам. Вмостившись та обвівши невдоволеним поглядом усіх присутніх, витяг навушники й увімкнув на своєму телефоні музику.

Жінка з хлопчиком замовили чай та смакували його з печивом, спостерігаючи за намаганнями дівчини привести себе та щеня до ладу.

Єва, користуючись тим, що цуценя було сонним та млявим, старалася відтерти бруд з м’якого хутра. Під шаром бруду показалося шоколадне забарвлення на спині та світлі лапки зі світлою мордочкою та білою плямою на грудях у вигляді ангела. Білою пляму було важко назвати, скоріш сірою. А коли дівчина почала обтирати гладенький животик, серветки закінчилися, а роботи було зроблено менше половини.

— Тримай, — жінка підсунула їй свої серветки.

Та як Єва не старалася ощадливо витрачати їх, вони теж швидко закінчилися.

Цуценя, попри те, що його термосять та труть з усіх боків, продовжувало сонно сопіти. Мабуть, було дуже виснажене.

— Може, його в туалеті спробувати помити? — поставила запитання скоріш сама собі, ніж оточуючим, дівчина.

— Там водичка холодна, — зауважив хлопчик, дивлячись на цуценя, яке кумедно розкинуло лапи й міцно спало. Вірніше, спала, бо це виявилася дівчинка.

— Ви не дивіться так на мене, — Єві було трохи незручно. — Я його, вірніше її, перед самим від’їздом біля вокзалу знайшла. Шкода стало. Тепер до батьків везу.

Жінка посміхнулася.

— А, зрозуміло. Бо я спочатку подумала: як же воно в тебе так живе, що таке брудне?

Вони засміялися.

— Як і я зараз? — сміючись, запитала Єва. — Ні, ми тільки сьогодні такі з нею.

— Його треба в теплій воді помити, — раптово пролунав чоловічий голос зверху, — бо ми станемо такими ж брудними, коли воно прокинеться. — Голос звучав уже не роздратовано, а скоріше зацікавлено.

Жінка та хлопчик задрали голови, дивлячись на свого четвертого пасажира.

— Та де ж її взяти?

— Я зараз, — промовив хлопець і, зістрибнувши зі своєї полиці, вийшов із купе.

Єва позбирала брудні вологі серветки. Цуценя все ще лежало на її светрі та позіхало.

Нарешті двері відчинилися, і їхній сусід зазирнув у купе.

— Пішли, — блакитні очі хлопця змовницьки блиснули. — Бери свого замурзанця та ходімо скоріш, — промовив він Єві, посміхаючись.

Хоч дівчина й не розуміла до кінця, що відбувається, та все ж послухала. Підхопила на руки свою знайду й пішла за молодиком. У коридорі купейного вагона було майже порожньо. Тільки якийсь суворого вигляду худорлявий чоловік дивився у вікно, задумливо розглядаючи пейзажі, що пропливали повз під мирний стукіт коліс.

Єва з цуценям пройшли повз нього за хлопцем, який вів її до купе провідниць.

Здивовану дівчину зустріли добрими поглядами господині цього вагона.

— Що ж ти одразу не сказала, що знайшла його? — звернулася до дівчини провідниця, яка раніше не хотіла її пускати з собакою. — Ми ж думали, що якусь безхатьку контролювати всю дорогу доведеться.

— Я боялася, що ви не повірите та не пустите нас, — ніяковіючи, пролепетала Єва.

— Та чи ми звірі якісь? — ображено стиснула губи друга провідниця.

— Так, молодь, — продовжила перша, — беріть цього бруднульку та йдіть у тамбур. Там уже стоїть тазик і відро з теплою водою.

— Ось вам рушник та мило, — тицьнула в руки хлопцеві друга жінка.

Той здивовано підняв брови та мовчки взяв запропоноване. Утрьох вони попрямували в тамбур.

— Тільки за собою приберете все потім та брудну воду виллєте, — прозвучало суворе попередження їм у спину.

Молоді люди вийшли в тамбур, де на них уже чекала саморобна баня для цуцика. Єва одразу взялася до справи. Засукала рукави, поставила ще сонне щеня в тазик і почала поливати його теплою водою й намилювати. Спочатку собака стояла смирно, боялася та не розуміла, що відбувається. Потім, зрозумівши, що тепла вода — це приємно й не боляче, вирішила, що з нею граються, і активно долучилася до гри. Попри те, що мокрий комочок був досить малим, він виявився дуже вертким. Цуценя крутилося як дзиґа, покусуючи своїми гострими, як голки, зубами руки дівчини, якими та намагалася утримати малу бешкетницю й намилити її водночас. Це мало вдавалося: щеня виспалося й тепер бешкетувало, обдаючи свою рятівницю безліччю бризок.

Хлопець, спостерігаючи за цим, нарешті вирішив втрутитися. Він теж засукав рукави й, присівши, спробував притримати малу бестію. Тепер бризки полетіли ще й на нього. Та разом молоді люди все ж впоралися з цією банною процедурою.

Закутана в рушник малеча, мабуть, змирилася зі своїм становищем і трохи присмиріла. З кокона рушника визирала лише симпатична мордочка з великими, як у кажана, вухами. Хлопець тримав цей кокон у руках, а собака все норовила лизнути його в ніс чи кудись іще. Задоволення на цуценячій мордочці сяяло. Цуценя виявилося гарного шоколадного забарвлення зі світлими підпалинами на мордочці, грудях і лапах. Єва швидко протерла підлогу тамбура та вилила брудну воду. Потім взяла з рук хлопця життєрадісну грудочку.