Глава 6

На вулиці було вогко та вітряно. Снігу майже не було. Він танув, не встигаючи долетіти до асфальту, а на куртці залишалися сліди від мокрого снігу. Сівши в автобус, який прямував до вокзалу, вона забронювала на сайті квитки на потяг. Їй пощастило. Мабуть, хтось в останній момент відмовився від поїздки, тож їй дісталася нижня полиця купе. До відправлення потяга ще був час. Та вона все одно нервувала, коли автобус зупинявся на черговому світлофорі. Приїхала до вокзалу вчасно. Ще залишався час, щоб встигнути забігти до найближчого магазину та купити собі в дорогу чогось смачненького. Все ж їхати майже добу. Купила собі круасанів та вийшла на вулицю, направившись до станції. Аж тут її увагу привернув брудно-коричневий клубочок, який бігав поміж людських ніг, жалібно скавулячи. Цим клубочком виявилося невелике цуценя. Як воно з’явилося в такому жвавому місці, залишилося загадкою. Та воно вперто продовжувало бігати від однієї людини до іншої, скавулячи та шукаючи хоч одне добре серце, яке не пройде повз та врятує його від холоду та невідомості, а також небезпек вулиці. Єві стало шкода цей маленький брудний комочок, який люди, проходячи повз, вперто намагалися не помічати. Хвостика, який чіплявся до них.

Вона кинула цуценяті відламаний шматок круасана. Той жадібно проковтнув цей шматок, вдячно помахуючи хвостиком та дрібно тремтячи. Надворі було холодно, а хутро комочка — мокре. З надією заглядаючи дівчині в очі, цуценя так само швидко проковтнуло й другий шматочок круасана. Так воно з’їло всі два круасани, які дівчина хотіла взяти в дорогу.

- Вибач, – промовила тихо дівчина. – Більше немає. Я не можу тебе взяти. В потяг з тобою не пустять.

Коричнева грудка з великими смішними вухами не зводила з дівчини погляду, ніби розуміючи, про що вона говорить, і продовжувала тремтіти.

- Навіщо я зупинилася? – простогнала дівчина. – В мене вже потяг скоро. Вибач.

Цуценя підсіло ближче, продовжуючи сильно тремтіти. Від цього кінчики його вух смішно тріпотіли. Та Єві було не до сміху. Цуценя було шкода, а взяти його з собою вона не могла. Батьки, може, й приймуть, та як його довезти? Переноски немає. Квитка на тварину також. Вона похитала головою.

- Вибач, – та поспішила на вокзал.

Наблизившись до входу до будівлі вокзалу, дівчина, не витримавши, обернулася. Люди так і продовжували поспішати у своїх справах, не звертаючи уваги на мокрий комочок, який вже не бігав, а тихенько сидів, тремтячи та втискаючись у мокрий асфальт.

- Я думаю, що пошкодую про це, – промовила Єва сама до себе.

Спустившись зі сходів, вона поспішила до цуценяти, на ходу витягаючи светр із рюкзака. Піднявши його з землі, загорнула в теплу тканину та, притискаючи до себе, майже бігом поспішила на платформу. За десять хвилин до відправлення вона була вже біля вагона та оформила доплату до квитка на домашню тварину. А ось як бути з ветеринарним паспортом?

Показуючи проїзний документ на себе та цуценя, вона зробила щенячі очі. Та провідниця, худорлява, юрка жіночка, дивилася суворо, очікуючи на паспорт тварини.

- Де паспорт щеплень? – суворий голос змусив Єву здригнутися.

Дівчина судомно почала перебирати речі в рюкзаку, вдаючи, що шукає документ. Провідниця скептично продовжувала дивитися на неї. У тамбурі з'явилася її напарниця.

- Що тут у вас?

- Та ось, документ чекаємо, – хмикнувши й дивлячись на спроби дівчини, відповіла їй напарниця.

Єва перестала ритися в рюкзаку та з благанням подивилася на обох жінок.

- Я, мабуть, забула його вдома. Ми так поспішали на потяг, щоб встигнути до батьків на Новий рік. Ще й впали по дорозі.

Жінки зміряли поглядом обох. Замурзане цуценя, зігрівшись, майже не ворушилося в теплому светрі у дівчини на руках. Тільки рухало своїми великими вухами, прислухаючись до нових звуків. Єва — у мокрій від дощу куртці, з колами під очима та брудними руками. Виглядали вони обоє досить жалюгідно.

- Та пусти ти їх. Квиток же є, – заступилася за дівчину провідниця, що стояла на майданчику тамбура. – Воно ще маленьке, – вона посміхнулася, – ще й вуха які смішні, великі. Як у зайця. У моєї Мілки теж вуха довжезні. Тільки висячі, вона ж такса. Коли вона цуценям була та бігала граючись, часто на них наступала. Давайте, заходьте швидше, бо потяг скоро рушатиме.

Це вона звернулася вже до Єви, яка продовжувала тупцювати на місці. Друга жінка відійшла з проходу, пропускаючи дівчину.

- Тільки тому, що Новий рік на носі, – пробурмотіла вона.

Єва шугнула у вагон, не чекаючи повторного запрошення. Знайшла своє купе та, лише сівши й продовжуючи притискати до грудей замурзане цуценя, перевела подих.

- Ну що, знайдо, – звернулася вона до цуценяти, – тобі та мені сьогодні пощастило, – погладила по клаповухій голівці.