Глава 3

Та все розсипалося в одну мить. Єва вже приготувала подарунки для своїх, таких рідних їй людей: коханого та кращої подруги. Заховала їх у диван до святкового вечора. Хотіла порадувати, подарувати частку тепла свого щасливого серця. Та саме серце першим почуло неладне. Ще мозок тільки почав перетравлювати інформацію, а серце вже тривожно забилося, щойно Дмитро та Олена зайшли удвох до квартири Єви. Вона тільки-но встигла сховати подарунки, коли вони зайшли в кімнату. Посмішка при появі Дмитра сама собою розквітла на губах дівчини. Тільки погляд з люблячого змінився на здивований, коли очі зачепилися за міцно зціплені руки прийдешніх.

— Єво, пробач, — голос чоловіка, завжди такий лагідний та ніжний, звучав сухо, — ми…

Він замовк, не договоривши. Дивився широко розкритими очима на дівчину. Єва мовчала, ще не зовсім розуміючи, що відбувається. Тільки серце стиснулося в якомусь недоброму передчутті. Якийсь час вони стояли мовчки, дивлячись одне на одного. Єва — з надією та нерозумінням, Дмитро — зі сумом та розгубленістю. Нарешті не витримала Олена.

— Єво, ми не зможемо зустрічати Новий рік з тобою, — голосно та швидко почала говорити вона. — Ми з Дмитром тепер разом. Вірніше, ми вже давно разом, і в нас усе дуже серйозно. Я розумію, що ти будеш ображатися зараз на нас, та все мине. Ти також знайдеш своє щастя, як ми з Дімою знайшли одне одного. З часом ти нас зрозумієш. Не ображайся. Наші почуття спалахнули так неочікувано. Ми розуміємо, що для тебе це зараз усе несподівано та трохи боляче, ще й перед самим Новим роком. Та до цього свята ще кілька днів, тож ти зможеш знайти собі компанію, щоб весело зустріти новорічне свято. Обманювати тебе далі ми не хотіли, а Новий рік ми з Дімою хочемо зустріти вдвох. Тож і вирішили сказати тобі, щоб ти не розраховувала на нас. Та взагалі…

Вона ще продовжувала швидко про щось говорити, ніби боялася, що Єва не дасть їй договорити все, що вона хотіла.

Та Єва мовчала. Мозок, ніби крізь туман, сприймав слова подруги, намагаючись зрозуміти з цієї жорстокої скоромовки болючу правду. Не приймав її. Намагався переробити ці слова на якийсь жарт. Ось зараз вони розсміються та скажуть, що все це розіграш. Та це була болюча правда.

Вона мовчки дивилася на чоловіка, а він хмурився та відводив погляд. Це був не жарт. Усередині все стиснулося. Горло перехопило спазмом. Навіть якби вона й хотіла, то не змогла б видавити з себе ні слова. А Олена продовжувала про щось казати, наводити якісь доводи, то звинувачуючи, то вмовляючи, що все на краще. Єва не чула її. Всі слова були наче суцільний гул у голові. Вона дивилася на Дмитра, потім знову на зціплені руки її коханого та подруги. Олена не замовкала. Її голос тиснув та пригнічував. Єва відчула, як очі почали туманитися, та вона не хотіла, щоб її біль бачили ті, хто був такий близький її серцю. Ці люди стали в одну мить чужими. Зібравши залишки сил та так і не промовивши ні слова, вона підійшла до вхідних дверей і все так само мовчки відчинила їх, застигши в німому очікуванні.

— Ось у цьому вся ти, — перервавши на мить свої виправдання, різко перейшла у звинувачення Олена. — Навіть слова з тебе не видавиш. Дивись, яка мовчазна зневага. Ображену з себе будеш вдавати? Ми до тебе по-людськи прийшли поговорити, не хотіли тобі свято зіпсувати. Ще цілих три дні до Нового року, знайшли б тобі компанію. А може, згодом усе владналося б, і ми б продовжили дружити з тобою. А ти…

Олена не замовкала навіть тоді, коли Дмитро мовчки потягнув її за двері, які Єва продовжувала тримати відчиненими. Як тільки ці двоє опинилися за порогом її квартири, вона поспіхом закрила за ними двері. Гуркіт луною прокотився по під’їзді. Олена ще продовжувала гучно ображатися на поведінку подруги, згадуючи її черствість та зверхність до них. Та Єва цього вже не чула. Як тільки зачинилися двері, вона впала навколішки та закрила долонями вуха, щоб не чути свого беззвучного крику від безсилля та болю. Болю від зради.

Олена була неправа, звинувачуючи її в поверхневості. Єва мовчала не від гордості та зневаги. Вона мовчала, бо ця новина стисла її горло тугим вузлом, який не давав вирватися навіть малому звуку. Дихати було важко, не те що говорити.

Спочатку сліз не було. Були образа та сподівання, що вона все не так зрозуміла. Вони зараз повернуться, і все буде як раніше. Та впертий розум наполягав, що так, як раніше, вже ніколи не буде. Почуття шукали виправдання зраді. Може, це вона сама в усьому винна? Можливо, ще не пізно все виправити? Може, їй треба якось змінитися? Вона сиділа без сил, продовжуючи стискати голову руками, меланхолійно погойдуючись із боку в бік. Скільки пройшло часу? Єва не знала. Та поступово в коридорі стало темніти. Мов у густій течії, дівчина дісталася дивана. Потім пішли сльози. Вони текли, не перестаючи. Ніби змивали з очей образ її щасливого майбутнього.

Потім знову ступор. Та безглузді питання «Чому?»

Їм же було так добре разом. Лише тепер вона почала дивитися на їхні останні зустрічі з Дмитром вже іншими очима. Немов сльози, які без упину лилися, змивали рожеву пелену. Вона пригадала, як все частіше в їхніх з коханим зустрічах з’являлося веселе обличчя подруги. То ненароком вони зустрічалися на прогулянці. То раптом Олені щось терміново треба було допомогти. Й ця допомога обов’язково потрібна від Дмитра. Єва не могла відповісти собі, коли це почалося. Та розрив з Дмитром не стався в одну мить. Якесь поступове відчуження. Та вона цього не помічала. Кохала. Єва закричала в подушку, яку стиснула обома руками, вжавшись у неї обличчям.

Тепер у душі було порожньо. Серце ще кровило від кохання, яке з нього так жорстоко вирвали. Та сил плакати вже не було. Порожнеча.

Вона відкинулася на спину, розкинувши широко руки. Вже настала ніч. Темна, зимова ніч. Порожній погляд блукав по кімнаті. Так хотілося розтанути в темряві. Розчинитися в цій нічній млі, щоб нічого не відчувати. Вона знову обвела поглядом темну кімнату. Слабке сяйво місяця пробивалося крізь темні похмурі хмари, рідкими проблисками вихоплюючи невиразні силуети побуту. Ось біліє куточок нового комода, який вони обирали разом із Дмитром. Потім він ще довго вмовляв таксиста підвезти їх з цим комодом додому. Та вони разом довго, сміючись, збирали його за схемою, не розуміючи, з чого починати. Блиснули погаслі лампи гірлянди, якою вони вдвох прикрашали кімнату, створюючи святковий настрій. Дмитро тримав її на руках, коли вона чіпляла гірлянду до карниза. Місячне світло виловило в кутку мохнату гілку ялинки. Вона ще не була прикрашена. Вчора вони з Оленою тільки встановили її. Та прикрашати її Єва не поспішала. Залишила це задоволення на сьогодні, для них з Дмитром. Тепер ялинка стояла похмурою, темною постаттю в кутку кімнати. Ось тобі й свято. Єва скептично посміхнулася сама собі.