Глава 2

З Оленою дружили вже кілька років. Познайомились, коли вступали до універу на архітектурний й переглядали списки зарахованих. Потрапили в одну групу. Спільні інтереси, навчання, проєкти, практика — все зблизило дівчат. Вони стали немов риба з водою. Розуміли одна одну з півслова. Разом навчалися. Разом на студентські посиденьки. Ділилися дівочим, потаємним. Єва довіряла подрузі як самій собі. Бачила в ній свою споріднену душу. Й коли познайомилася з Дмитром, теж довірливо розкрила Олені своє серце. Можливо, якби мама була поряд, то розповідала б краще їй. Та вони з татом були далеко. Вдома в селі. Це їхати потягом майже добу. Ще й електричкою потім добиратися. Єва з Оленою неодноразово їздили до них на канікулах. Батьки зустрічали подругу доньки як рідну. Передавали їм пакунки зі смаколиками. Дівчина довіряла своїй подрузі. Й коли в її житті з’явився Дмитро, вона саме Олені розповіла про шалене почуття, яке з головою накривало її. Навіть коли вона просто перебувала поряд із хлопцем. Єва не могла зрозуміти, що він відчуває до неї, і це непокоїло її. Тому намагалась поводитися з хлопцем як з одним із знайомих. Та хіба ж серцю наказати можна? Єві здавалось, воно гуркоче та майже вистрибує із грудей, тільки-но хлопець з’являвся на горизонті. А очі самі собою знаходили знайомий, мужній силует у натовпі. Їй подобалося в Дмитрові все. Як він говорить, жартує. Його темне волосся, сірі очі та спортивний вигляд. Дівчині здавалося, в них так багато спільного. Природа, музика. Він навіть каву любить з молоком, як і вона. Коли Дмитро запросив уперше її на побачення, Єва від хвилювання не могла навіть слова сказати. Вона стояла та мовчки дивилася на хлопця, не вірячи в почуте. А він так смішно тоді червонів в очікуванні її відповіді.

Як Дмитро зізнався згодом, коли вони вже  зустрічались деякий час, він дуже хвилювався, чекаючи, що вона відповість. Боявся, що вона відмовить. Коли він розповів їй про це, вони довго сміялися, гуляючи в парку, та трималися за руки як школярі. Потім їли морозиво. А їхній перший поцілунок — із присмаком крем-брюле.

Картинки спогадів прокручувалися в голові Єви, як кадри німого кіно. Це було так давно. Влітку. А зараз — напередодні Нового року. В кімнаті темно, а на душі тоскно. Вона лежить на дивані, скрутившись калачиком, та дивиться байдужим поглядом у темне вікно. Всередині вже не пекло. Лише тягучий, тупий біль пораненого серця розтікався по тілу, відлунюючи в кожній клітині. В душі було порожньо та зимно.

Єва знову поринула у вир спогадів. Ось вони з Дмитром на природі. Радіють яскравому літньому сонцю, теплому піску та річці, що дарує свою прохолоду. Вони відпочивали, бавлячись та насолоджуючись товариством один одного. Потім до них приєдналися друзі з їхнього потоку. Звісно, там була й Олена. Найкраща подруга. Вона так раділа за Єву та взаємність їхніх із Дмитром почуттів. Дівчина гірко посміхнулася сама собі. Тепер вона розуміла всю фальш цих слів подруги. Її поради, що Єва має триматися такого перспективного хлопця. Молодий стоматолог. Гарна професія. Перспективна. Тепер дівчині вже не здавалися ці розмови просто дружніми балачками. Олена розуміла перспективи по-своєму. А Єва? Вона просто кохала. Насолоджувалася кожною зустріччю, кожним дотиком коханого. До сьогоднішнього ранку вона жила цим почуттям. Мріяла про чарівність новорічної ночі разом із близькими їй людьми.