Глава 1

Єва лежала на дивані та дивилась в стелю пустим поглядом опухлих від сліз очей. Самих сліз вже не було. Чи вона вже просто втомилася ревіти. Ревти, жаліючи себе та свої сподівання на щасливе майбутнє зі своїм коханим Дмитром. Хоча ні. Тепер він уже не її коханий, а коханий її найкращої подруги Олени. Та й тут уже ні. Яка ж вона тепер для Єви найкраща подруга? Колишня найкраща подруга. У Єви знову очі налилися сльозами. Хоча вона вже думала, що їх не вичавити із сухих почервонілих очей. Серце кололо голками, а душу рвало на частини від образи. Вона перевела погляд зі стелі на вікно. Сірі сутінки поступово захоплювали владу над містом та заповнювали кожен куточок, у якому не горіло світло. Дівчина розмазала по вже й так мокрому обличчу сльози. За вікном ставало все темніше. Віддалено спалахували жовті світлячки вікон довколишніх будинків. За цими вікнами метушилися та жили своїм життям люди. Зовсім не знайомі. Вони готувалися до новорічних свят. Щось планували, раділи, очікували. Дівчина знов заскиглила, жаліючи себе. В кімнаті стало зовсім темно, та вставати й вмикати світло не хотілося. Не хотілося навіть ворушитися. Вона лежала на дивані, безглуздо дивлячись у вікно. На темряву, яку прорвали іскри далеких зірок. На світлячки вікон, за якими кипіло життя незнайомих їй людей. А в її кімнаті час, напевно, зупинився. Вона була ніби у вакуумі. Вакуумі темряви. Поза часом та поза простором. Лежала та споглядала зі сторони на життя інших людей. Людей у яких є почуття, надії. Надії на майбутнє, плани на життя, близькі люди, до яких вони щось відчувають. А Єва лежала в темряві та дивилась на це життя спустошена. Немов пуста оболонка, в яку прокралася та оселилася темрява. Піт має заволоділи кімнатою та поступово поглинала дівчину, розчиняючи в собі образи, біль пораненого серця сподівання, всю її життеву силу. Замість цих почуттів прийшли спустошення та втома. Страждати теж поступово втомлюєшся. Ось тоді приходь байдужість.

Настала ніч, а дівчина так і продовжувала лежати на дивані в одязі та прокручувати в голові останні події свого життя. Вона заплющіла очі. Втома навалилась на неї, наче тільки й чекала, коли дівчину залишить остання крапля душевного болю. Замість образ та питання : чим вона так завинила? Чому з нею так підло вчинили близькі для неї люди? У голові почали складатися інші думки. А може, це тільки для неї вони були близькими? Були тіми, кого вона любила та цінувала. Дорожила цими стосунками. А виявилося, що вона їм зовсім не потрібна. І вони не цінували її почуттів та відносин.