-3-

Мистецький центр, де влаштовували бал, був весь обвішаний мерехтливими гірляндами. Жанна замилувалася ними, виходячи з машини, і тієї ж миті їй на щоку впало щось холодне. Піднявши голову, Жанна побачила, що в повітрі кружляють легкі сніжинки. Їх ставало все більше, і вони сідали на волосся Жанни, прикрашаючи їх блискучими зірочками, які незабаром перетворилися на крихітні крапельки. Жанна посміхнулася. Це був справжній новорічний вечір і справжня новорічна казка, в якій вона була принцесою. І здається, її вже зачекався її принц.

Жанна зробила крок на сходинку, злегка підібравши сукню, щоб вона не волочилась по підлозі. Раптом щось змусило її підняти голову, і Жанна побачила Сашка. І тієї ж миті він помітив її. Жанна зупинилася, не зводячи очей із Сашка. Йому шалено йшов фрак, і цей метелик на шиї, ось тільки волосся звично стирчало... Мабуть, з ним навіть гель не впорався. А ще ця посмішка, така знайома і така рідна… Жанна несміливо усміхнулася у відповідь, чекаючи на його реакцію. Сашко збіг униз сходами і зупинився перед нею.

- Ти неймовірно гарна... - видихнув він, не зводячи з Жанни захопленого погляду. Вона зніяковіло посміхнулася, відчуваючи, як палають щоки під тонким шаром тонального крему.

– Ти мені лестиш, – прошепотіла Жанна. Дивно, але зараз вона, Жанна Ковальчук, яка завжди любила себе та свою зовнішність, і яка прихильно приймала компліменти від сотень чоловіків, зашарілася під теплим та захопленим поглядом Сашка.

– Навіть не думав, – серйозно відповів він. – Дозволь…

Він запропонував їй руку, і Жанна вклала свою долоню у його простягнуту руку, відчувши, як він ніжно стиснув її пальці. Вони піднялися сходами, застеленими червоним килимом (яка банальність!) і увійшли до зали, де вже зібралася вся медична еліта міста. Жанна впізнала головного лікаря та її заступника, кількох своїх колег, злегка здивувавшись їхній присутності. Втім, її не надто хвилювало, хто тут буде. Головне, що вона тут, і з нею Сашко.

Захопившись розгляданням декорацій, Жанна навіть не помітила, як до центру зали вийшла Олена Підгірська, організатор цього балу та одна з найкращих хірургів столиці.

- Шановні колеги, друзі, – м'який голос Олени Володимирівни змусив усіх притихнути. – Я рада, що сьогодні ми всі зібралися в цій залі, і рада, що сьогодні у всіх нас є можливість зробити маленьке новорічне диво для тих, хто на нього дуже чекає – для діток з онкоцентру. Тож сьогодні ми проведемо невеликий аукціон. Перед вами, - вона повернулася до невеликої виставки, яку Жанна спочатку не помітила, - роботи цих діток, які вони зробили своїми руками. Після невеликої розважальної програми я запрошую вас приєднатися до нашого аукціону. Всі гроші, отримані за наші лоти, будуть передані в онкоцентр і направлені на придбання необхідних медикаментів. Крім того, сьогодні буде особливий лот, і я сподіваюся, що ви не заперечуватимете. Як ви знаєте, відкривати наш бал буде вальс наших гостей, і я прошу вас вибрати ту пару, яка станцює вам ще раз на біс. І це буде перший лот нашого аукціону.

– Прекрасна ідея, – шепнув Сашко Жанні, і вона кивнула. Справді, ідея хороша. Жанна завжди була обома руками «за» будь-яку благодійність та допомогу. Минулого року вона відвезла до дитбудинку повну машину солодких подарунків та іграшок, домовившись із завідувачкою. А ще вона намагалася домогтися безкоштовних операцій для дітей у їхній клініці. Через це вони не раз лаялися з головним лікарем, яка пояснювала, що дітей шкода, шкода їхніх батьків, але фінансування клініки з бюджету не дозволяє таку розкіш, як безкоштовні операції. Жанна все це чудово розуміла, але все одно стояла на своєму – дітей оперувати безкоштовно. Головлікар лаялася, просила, пояснювала, але переконати Жанну Ковальчук ще не вдавалося нікому.

Замислившись, Жанна не помітила, як зазвучала музика. Сашко нахилився до її вуха:

- Дозвольте запросити вас на вальс?

Жанна відчула, як по спині побігли приємні мурашки.

- Дозволяю, - м'яко кивнула вона. Сашко вивів її до центру зали, і Жанна знайомим вже їй жестом поклала руку на його плече.

– Готова? – тихо спитав Сашко. Жанна кивнула. Раз, два… І вони закружляли у легкому вальсі. Жанна відчувала себе пушинкою в руках Сашка, слухняно слідуючи за кожним його кроком, і її плаття лише доповнювало кожен її рух, розлітаючись і переливаючись сріблястими іскорками на пишній спідниці. В якусь мить Жанна зрозуміла, що більше ніхто не танцює, тільки вони з Сашком. Вона мало не спіткнулася, але Сашко встиг притиснути її до себе.

- Що таке? – шепнув він.

– На нас усі дивляться…

– Нехай дивляться.

І Сашко закружляв її по залі. Жанна вже не думала, що може наступити йому на ногу чи спіткнутися. Вона, сміючись, кружляла разом із Сашком, і в якусь мить їй здалося, що її ноги вже навіть не торкаються підлоги. І тієї ж миті Сашко підхопив її на руки, закрутивши у фінальному акорді вальсу. Музика стихла, він дбайливо опустив Жанну на підлогу – і пролунав грім із оглушливих оплесків усієї зали. Жанна, зніяковіло посміхаючись, сховала обличчя на грудях Сашка. «Як у кіно…» – подумала вона.

– Здається, фаворитів вечора ми вже визначили, – до них, сяючи привітною усмішкою, підійшла Олена Володимирівна. – Ви станцюєте для нас ще раз, Жанно Олександрівно, та…? - вона запитливо глянула на Сашка.

- Олександр Владиславович, – підказав він.

– І Олександре Владиславовичу, – повторила Підгірська. – Втім, я вважаю, що цей танець уже став справжнім відкриттям сьогоднішнього вечора, чи не так, друзі? – вона обернулася до глядачів, які підтримали її слова оплесками.