-2-

Вранці Жанна вперше за довгий час прокинулася до будильника і відчула, що виспалася. Вона навіть мала декілька хвилин, щоб заїхати в магазин і купити гарну гірлянду зі срібних сніжинок. Жанна хотіла повісити її у себе в кабінеті. Новий рік має бути скрізь, навіть у кабінеті заввідділенням. Але щойно Жанна залізла на стілець, щоб повісити гірлянду повище, ніжки стільця похитнулися. Жанна скрикнула, намагаючись утриматися, і тієї ж миті двері її кабінету відчинилися, і Жанна побачила Олександра.

– Сашко! - ледве встигла крикнути вона, і стілець остаточно розвалився. Але реакція Сашка була миттєвою.

– Слухай, тобі не здається, що це вже точно стає нашою традицією? - пожартував він, втім, не поспішаючи відпускати Жанну, яку встиг зловити.

– Здається. Відпусти, - вона злегка тицьнула його в плече, але він лище міцніше притиснув її до себе.

– Не пущу. А то раптом ти знову впадеш? – підняв брову Саша, з цікавістю розглядаючи результати зусиль Жанни, а саме гірлянду, що висіла на одному шматку скотчу.

– Жанно Олександрівно, я хотіла… – у кабінеті раптово з'явилася медсестра і тієї ж миті, зойкнувши, зупинилася, вирячивши очі на Жанну та Олександра, який і досі тримав колегу на руках.

– Хотіла – перехотіла. Пізніше зайдеш, - скомандувала Жанна, не забувши знову дуже відчутно тицьнути Сашка в бік. Нарешті він зволив її опустити, але Жанна розуміла: медсестра, яка хутко втекла подалі від гніву начальниці, не проґавить можливості розтріпати всій лікарні, як новий хірург Жанну Олександрівну на руках носить.

- Ти тільки не падай більше, - попросив Сашко, все ще не прибравши руку з її талії.

– Не обіцяю… – зітхнула Жанна.

– Сьогодні танцюємо? - тихо запитав Саша, нарешті прибравши руку, але Жанні чомусь дуже хотілося, щоб він її не прибирав.

- Так, тільки після роботи. Зустрінемось на тому самому місці. А тепер іди, - Жанна підштовхнула його до дверей.

- А..? – Сашко жестом показав на гірлянду.

- Сама впораюся. Іди! - прикрикнула на нього Жанна. Сашко слухняно зник за дверима, залишивши Жанну наодинці з гірляндою.

День пролетів непомітно, і вже на початку шостої Жанна спускалася сходами до знайомого холу. Сашко вже чекав на неї.

– Сьогодні у нас медичний вальс? - поцікавився він, натякаючи на її білий халат, який вона забула зняти.

– Щось типу того… – кивнула Жанна. – Якщо заважає, то можу зняти.

- Мені нічого не заважає, – Сашко ввімкнув музику та легким рухом пригорнув Жанну до себе. І Жанна забула про все. Вона і подумати не могла, що вальс – це так приємно та красиво! Раніше їй здавалося, що у вальсі неодмінно крутиться голова, а партнери раз у раз відтоптують один одному ноги. Але Жанна і уявити не могла, що вальс – це твоя рука в теплій чоловічій долоні, а інша – на чоловічому плечі, і тебе ніжно обіймають за талію, м'яко ведучи за собою, і ти слухняно, немов пір'їнка за вітром, рухаєшся під спокійну музику…

Півтори години пролетіло наче півтори хвилини.

– Я не зможу завтра. І післязавтра, – з жалем сказала Жанна, спостерігаючи, як Сашко ховає у кишеню телефон. – А в неділю вже бал…

– Тобі не варто хвилюватись. У тебе чудово виходить, – впевнено відповів Сашко. - Ти танцюватимеш найкраще з усіх і будеш найгарнішою.

– Тільки за умови, що в мене буде найкращий партнер, – Жанна хитро подивилася на Сашка. Він засміявся.

- Я згоден, - кивнув він. – А крім того…

Раптом Жанна з подивом помітила, що Сашко зніяковів.

- Крім того що? - уточнила вона.

- Крім того, я не готовий віддати тобі нікому іншому, - рішуче відповів Сашко, дивлячись їй прямо в очі. – Жанно Олександрівно, я офіційно запрошую тебе на Новорічний бал та прошу стати моєю супутницею.

– Олександре… Слухай, а як тебе по батькові? – уточнила Жанна.

– Владиславович.

– Олександре Владиславовичу, я приймаю ваше запрошення, – офіційним тоном відповіла Жанна і, не втримавшись, засміялася. Сашко широко усміхнувся.

– Тоді я заїду за тобою у неділю? – спитав він.

- Ні, не варто. Я не впевнена, чи їхатиму з дому. Мені ще до салону треба буде заїхати, – відмовилась Жанна.

- Точно? – Сашко підняв брову.

- Точно. Тож побачимось на балу. Бувай! – махнувши Сашкові рукою на прощання, Жанна легко збігла на другий поверх сходами. Дивно, але після години з гаком вальсу вона зовсім не відчувала себе втомленою. А ще з її губ не сходила посмішка, а серце солодко завмирало в передчутті чогось чарівного і дуже гарного.

Це почуття супроводжувало Жанну весь тиждень. Вони часто бачилися з Сашком у лікарні і навіть кілька разів випили разом каву у кабінеті Жанни. І щоразу після цих зустрічей Жанна почувала себе так, наче у неї виросли крила. Ці ж крила змусили її схопитися рано-вранці в неділю, швидко збігати в магазин за продуктами і повернутися, щоб почати готуватися до вечірніх урочистостей. Наспівуючи якусь напівзабуту, але веселу пісеньку і на ходу додумуючи слова, Жанна поставила грітися праску і пішла на кухню, щоб зробити каву. Повернувшись у кімнату, Жанна розстелила на дошці для прасування сукню, ретельно обрану вчора у магазині та дбайливо заховану у шафу, ковзнула по ній праскою, і одразу ж скрикнула: тканина моментально розповзлася, залишаючи обгоріле лахміття. Висмикнувши вилку з розетки, Жанна з жахом побачила, що позначка на регуляторі стояла на максимум, а їй потрібен був мінімум. На сукню було шкода дивитися. Її залишалося лише викинути. Жанна повільно опустилася на ліжко, з жахом розуміючи, що вона залишилася без вбрання. У запрошенні було чітко зазначено: вечірня чи бальна сукня. А ця сукня була в неї одна така. Ні, були і інші, але до вечірніх їм було дуже далеко... І ніби для того, щоб її добити, задзвонив телефон, і жіночий голос винувато повідомив Жанні, що салон, де їй мали робити макіяж і зачіску, затопило окропом з батареї, яку щойно прорвало. Жанна зі стогоном впала на подушку. Невже її новорічне диво закінчиться, не встигнувши навіть розпочатись?! Жанна так чекала цього дня, цього балу, на якому вона мала танцювати з Сашком…