Розділ 6

Ранок порадував тихим, лапатим снігом, безвітряною погодою та яскравим сонечком. Ідеальний день для поїздки на ярмарок. Швидко причесавши копицю русявого волосся, одягла теплу сукню з овчинки, підбите хутром пальто та милі червоні чобітки. Все, можна і в дорогу.
Від сніданку ми з Джейсоном відмовилися, вирішивши перекусити ярмарковими смаколиками. Справді, який дурень їде з повним шлунком у кареті, вибоїстою дорогою.
До найближчого містечка ми дісталися швидко, що трохи засмучувало, Джейс був чудовим співрозмовником. Так, чоловік мені подобався, варто визнати це, хоча б собі. Але, на жаль, майбутнього у нас немає.
- Прошу, — задумавшись про мінливість долі, не помітила як карета зупинилася. Втупившись на простягнуту руку брюнета, в перші секунди не могла зрозуміти, що він від мене хоче. Він же, посміхаючись, стояв біля карети й тягнув свою руку до мене, щоб допомогти вийти. Не звикла я до гужового транспорту.
- Дякую, — посміхнувшись, вибралася надвір і ахнула від захоплення.
Ми зупинилися неподалік торгової площі. Яка зійшла з картинок журналів – невеликі дерев'яні будиночки, припорошені снігом. Прикрашені безліччю різнобарвних кульок, що підсвічувались магією. Скрізь маленькі ялинки, або гірлянди з гілок. Люд відповідав місцевості, ошатно одягнені, веселі та щасливі. То тут, то там, лунав веселий дитячий сміх, що заряджав оточуючих веселим настроєм та очікуванням свята. Різдво ж на носі.
По вулиці, здається навіть, по всьому містечку, розносилися запахи свіжої випічки, гарячого глінтвейну. Скоріше б спробувати.
- Я зараз подавлюся своєю слиною, — чесно зізналася чоловікові, що спостерігав за мною. Хотів бачити мою реакцію. Та, будь ласка.
- Тоді поспішімо, — усміхнувся Джейс. Не відпускаючи моєї руки брюнет повів до тих самих дерев'яних будиночків.
Зупинившись біля невеликої, охайної пекарні, ми взяли по великому шматку пирога з куркою. Тут немає кульків, картонних коробок, шматки просто загорнули в папір. Але так ще смачніше. Наступну зупинку ми зробили біля лотка із глінтвейном. Щедро приправлений спеціями напій, зігрів і додав легкості.
- Щоб ти хотіла подивитися? - поцікавився Джейс, варто було, нам з'їсти й випити, все, що він нам купив.
- Що ти пропонуєш? - грайливо стрільнула очима.
- Хм, дай подумати, — блиснула білозуба усмішка, — ходімо.
Викинувши папір, в урну, повернули склянки з-під напою, добродушному дідусю і рушили в одному, Джейсу, відомому напрямку.
Ми йшли ярмарковими вуличками, то тут, то там зустрічаючи знайомих Джейсона. Але він чемно усміхнувшись, прямував далі, не забуваючи тягнути мене. Тут, між іншим, не прийнято ходити за руку, тому аристократи здивовано дивилися нам у слід.
- Куди ми йдемо? – поцікавилася усміхаючись. Ми вже були на іншому кінці ярмаркової площі. І ні, мені не було страшно, просто дуже цікаво.
- Цього року до нас приїхали мандрівні актори, — лукаво посміхнувся брюнет у відповідь. - Аристократія верне ніс від таких, але мені подобаються їх шоу.
- Оу, я теж із задоволенням подивлюся, — поряд з Джейсом, постійно хотілося посміхатися, і я не стримувала себе.
Але варто було повернути за ріг, широко розкрила рота. Чи бачили коли-небудь фільм про бродячий цирк? Величезні намети, буяння фарб, море народу, сміх, веселощі та солодка вата. Нині все це стояло перед очима.
- Я таке тільки в кіно бачила, — захоплено сказала.
- Це картинки у магічній скриньці? - Вечорами Джейсон складав мені компанію в бібліотеці і йому подобалося, коли я розповідала про свій світ.
- Так, тобі вони сподобалися б, — ляпнула і сама ж засмутилася. Хто знає, чи зможу я потрапити колись додому.
- Все буде добре, — підбадьорливо стиснувши мою долоню, чоловік потяг до епіцентру балагана.