Розділ 5

З того пам'ятного дня минув тиждень відчайдушних пошуків розгадки у старих бібліотечних книгах Руслана та його родини. Дід намагався підтримати, але я не хотіла залишатися тут, я знайду спосіб повернутися додому.
Відклавши чергову книгу, стомлено потерла очі, скільки я вже тут сиджу?
- Знайшла щось? - Пролунало від дверей, але я була настільки втомленою і засмученою, що навіть не злякалася.
- Привіт Джейс, - посміхнулася. - На жаль, нічого.
- Шкода, - хлопець справді співпереживав мені, намагався хоч якось підбадьорити.
- Мені теж, - зітхнула.
- Я чай приніс, - усміхнувся брюнет, штовхаючи перед собою столик на колесах і так він безглуздо з ним виглядав, що я засміялася. – Що?
- Ти дуже милий, - не хотілося образити, єдину людину, що намагається допомогти.
Руслан, вбив собі, що повернутися не реально і не став допомагати в пошуках, зайнявся іншим. Вигадав мені історію, через свої канали дістав документи, за якими я його дуже далека родичка. Дякую йому звичайно, але це вже на крайній випадок.
Сівши навпроти мене, чоловік розлив по чашках чай і простяг одну з них мені, потім ще й блюдечко з канапешками. Побачивши їжу, згадала, що поснідавши, пішла сюди.
- Скільки часу? - стрепенулась.
- Пів години до вечері, - розуміючи посміхнувся Джейс.
Він виявився не таким уже й снобом, часто допомагав мені в пошуках і мав чудове почуття гумору. Ех, якби я зустріла його у своєму світі, закохалася б не роздумуючи.
- Сьогодні на вечері будуть присутні наші сусіди, - зачекавши, поки вгамую перший голод, сповістив чоловік.
- О, я тоді краще в кімнаті повечеряю, - Джейс з дідом багато для мене зробили, знайшли пристойний одяг, вигадали легенду, годували, підтримували та вчили етикету. Ось у ньому я повний профан, тому не стану ганьбити їх при гостях.
- Ні, - хитнув головою красень. - Сьогодні Седвік, нарешті прикрасив будинок до свята і я не дозволю тобі зачинитись у кімнаті й не насолодитися цією красою.
- Завтра подивлюся, - примирливо посміхнулася, він справді дуже милий і добрий. Навіть соромно за час, коли вважала його снобом.
- Навіть не мрій Цвіта, - докірливо хитнувши головою, молодик продовжив. - Я розумію, що ти дуже хочеш повернутись додому, але не треба закопувати себе серед книг. Якщо відповідь є, ми рано чи пізно знайдемо її. Разом.
Відчуваючи, як починають червоніти щоки, примирливо посміхнулася і кивнула. Скоро свято, а я засіла у бібліотеці.
- Ти маєш рацію, - посміхнулася вже щиріше, - я в новому світі та нічого крім цієї кімнати не бачила.
- Вирішено, завтра ж зводжу тебе на місцевий ярмарок.
- Чудово.
Допивши чай, ми ще трохи побалакали й розійшлися по кімнатах, готуватись до вечері. Смішно ж, тут прийняло переодягатися перед вечерею, а через те, що у мене всього чотири простенькі сукні, я вибрала швидко. Так само хутко привела себе до ладу і з побоюванням спустилася вниз.
Як не дивно, вечір пройшов чудово, його не зіпсували мої погані знання етикету та столових приладів. Ми мило розмовляли з літньою парою, яка живе по сусідству та їх двома онуками. Захоплювалися гарно прибраному будинку, Седвік постарався на славу. Відразу відчувається дух Різдва.
Джейс по секрету шепнув, що люди похилого віку сподіваються, що він одружиться на одній з них, цей його шепіт неприємно різонув по серцю, тому придивилась до сидячих навпроти. Милі дівчата, правильні, бездоганно ввічливі, але, як на мене, якісь не живі.