Розділ 4

Витягнувши ноги ближче до вогню, мої замшеві черевики не були готові до таких кучугур, оглянула співрозмовників. Старий, кхм, тобто Руслан, сидів у кріслі та з цікавістю оглядав мій одяг. Красунчик онучок, примостився за дідовим кріслом і так само уважно вивчав.
- Ви мені не повірите, — знову повторила і зітхнувши відкрила рота, щоб розповісти свою дивну історію, але мене перебив стукіт у двері.
- Чай, — сказав старий з холу, вштовхуючи у вітальню невеликий столик на коліщатках. Все, що відбувається, нагадувало мені мільйон новорічних мелодрам, які ми з мамою дуже любимо. Потріскування каміна, гарячий чай, незнайоме середовище та красень навпроти.
- Можеш йти Седвік, — варто було столику зайняти місце біля крісел, Джейс відпустив старого, а сам узявся доглядати нас. Перша чашка з пахучим чаєм дісталася мені, потім Руслану і як ви зрозуміли йому.
- Продовжуй, — посміхнулися з крісла.
- Ох, — відпивши гарячого, смачного чаю, зібралася з думками та наважилася. Адже якщо промовчу, назавжди залишуся тут, без знайомих, грошей та іншого. Якщо не визнають божевільним, можливо допоможуть. - Почну з того, що подякую. Зробити я це забула, тому дякую величезне Джейс, що не дав замерзнути в кучугурі та вам Руслан величезна подяка, за те, що не виставили за двері.
- Завжди раді, — по-доброму посміхнувся старий, роблячи ковток.
- Відразу кажу я не божевільна, — складно, однак розповісти, таку просту історію, але гаразд. Зібралася Цвіта й уперед. - Почну, мабуть, із дивного чоловіка. Я тримаю невелику лавку з травами та амулетами на Андріївському узвозі. Все життя мріяла про неї. Так ось, десь в обід до мене зайшов покупець, — промовчу про те, що це був перший. - Замовивши потрібні йому трави, він виявив, що втратив гаманець. Ми обидва засмутилися, я не могла віддати потрібне йому просто так, а йому конче потрібні були трави. У руках у нього була картонна коробка, яку він запропонував натомість грошей. Сказав, що там дуже давнє та чудове дзеркало. Я не встояла під його натиском і взяла запропоноване.
Зробивши паузу, знову піднесла чашку до губ, щоб ковтнути чаю, зігріти горло і дати собі хвилинку обміркувати. Хто знає, як вони відреагують, коли я скажу, що дзеркало було порталом і я не з їхнього світу? Сподіваюся, тут немає будинків для божевільних.
- Поставивши його в коморі, згадала про нього після закриття і випивши чаю, — спитаєте навіщо такі подробиці? Просто відтягую час. - Розкривши коробку, я була дуже засмучена, хтось зіпсував напрочуд гарне дзеркало, наліпивши на скло зображення засніженого будинку на узліссі. Вирішивши піти спати, а завтра вирішити, що з ним робити, я повернулась спиною, щоб вийти, але тут мене підхопив вітер, приклав кілька разів об полиці з товаром і переніс сюди. Де мене і знайшов Джейсон.
- Що за будинок було зображено? - Руслан, що мовчав, усю мою оповідь, ожив, його очі заблищали й він вперся ними в мене, чекаючи відповіді.
- Ваш будинок, — проковтнула, чекаючи подальшої реакції.
- Я підозрював, що у всьому винен той старий, — простяг сивий.
- Ви його знаєте? - Стрепенулась, забувши про все інше.
- Я потрапив сюди за схожих обставин, — сумно посміхнувся Руслан. - Я шукав спосіб повернутися назад, але, на жаль, порталів у нашому світі немає.
- Не може бути, — простогнала, не вірячи в те, що нічого не можна зробити. - Може, ви погано шукали.
- Можливо, — посміхнувся Рус. - Потрапивши сюди, я зустрів Елізабет бабусю Джеймса і покохав. Сама розумієш, повертатися мені вже не хотілося, але я все своє життя досліджував цей інцидент і не знаю, як тобі допомогти.
- Діду, — а ми якось і забули про онучка. - Ти ніколи не розповідав про це.
- Цей світ погано ставиться до інших. – відмахнувся старий, знову переводячи свій погляд на мене. - Я допоможу тобі освоїтися тут.
- Але ж я не хочу залишатися! На мене вдома чекають батьки, мій магазин.