Розділ 1

Сидячи й практично засинаючи за прилавком, згадала нашу з мамою розмову, що відбулася кілька місяців тому:

"- Ну куди ти поїдеш? - Опершись об кухонний стіл, жінка з занепокоєнням оглядала своє неспокійне чадо. Ну, тобто мене.
- Мамо, у столиці повно можливостей, — мрійливо заплющивши очі, уявила свою трав'яну лавку, на Андріївському узвозі. Ідеальне місце повне сили.
- Там надто велика конкуренція, — сплеснула долонями жінка. Ця розмова у нас не вперше і на жаль, не в останнє.
- Я впораюся, — впевнено заявила, підморгуючи стурбованій жінці."

Ех, крамниця вже як тиждень відкрита і мама мала рацію. За всі сім днів, жодного покупця. Кілька роззяв, парочка загубившихся і жодного покупця. Адже місце обрано правильно, я в цьому впевнена. У місті повно відьом та відьмаків, але, на жаль, ніхто з них не поспішає до мене. А ж у мене найсвіжіші трави, постачальником є мій батько, у нього своя крамниця у нашому невеликому містечку та мама, яка збирала їх за всіма правилами. Що ж, настав час визнати помилки, зібрати речі й повернутися додому. Відкладених грошей вистачить на місяць і без продажу, вижити тут не зможу. Над дверима брязнув дзвіночок, змусивши скинути з себе нудьгу і начепити доброзичливу усмішку.
- Доброго дня! Чим можу допомогти? - Невже покупець? Обтрушуючись від снігу, до приміщення зайшов імпозантний чоловік у роках, з добрим обличчям. У руках він тримав картонний короб, практично з мене на зріст.
- Я хотів би купити у вас кілька трав, — добродушно посміхнувшись, чоловік підійшов до прилавка і з цікавістю оглянув вміст. Так, усе, що там перебувало — трави, оправи для амулетів, каміння та багато іншого, було зібрано мною та моєю родиною.
- Буду рада вам у цьому допомогти, — віддзеркалила усмішку, подумки носячись по магазині з криками — ура, він щось купить!
- Мені, будь ласка, корінь Аїра, грам сто, — почав перераховувати ПОКУПЕЦЬ, — астрагал солодколистий і безсмертник. Так само, грам по сто.
З усмішкою, яка тепер не скоро зійде з мого обличчя, я дістала все необхідне і на прекрасних, старовинних терезах, подарунок бабусі, відважила потрібну кількість.
– З вас двісті сімдесят п'ять, тридцять, – а це вже сучасна каса, але дизайн під старовину. Ох, і коштувала ж вона.
- Хвилинку, — усміхнувся дідусь, поплескуючи по кишенях пальто. – Я здається втратив гаманець.
- Дуже шкода, — простягла, ех, не варто було радіти раніше. Сама собі наврочила. - На жаль, я не можу віддати вам все просто так.
- Звичайно ж панянко, — усмішка з лиця старого не злазила.- А що якщо замість дуже потрібних мені трав, я віддам тобі це дзеркало?
Уважно оглянувши картонну коробку в руках дідка, задумалася як ввічливо відмовитися, ну щоб не втратити єдиного покупця.
- Ти не думай дитинко, дзеркало дуже давнє і буде тобі корисним, — бачачи мої душевні муки, чоловік ще ширше розтягнув губи в посмішці. - А ще я пораджу парочці своїх знайомих твій милий магазинчик.
- Звичайно, — здалася, адже він живе в цьому місті й сподіваюсь багатьох знає.
- Спасибі мила, — засяяв як нова копійка і простяг руку за травами.
- А ви не могли б віднести його до комори, — попрохала смиренно подивившись, як паперовий пакетик зникає в кишені пальта. - А то сама я навряд чи впораюся.
- Як побажаєш.
 

Зачинивши лаву, засмучено притулилася до дверей. За сьогодні лише один дивний чоловік. А із заробленого лише старе, нікому не потрібне дзеркало.
Похмуро потопавши на невелику кухоньку, так жила я прямо тут, у невеликій кімнатці, бо на винаймання квартири грошей катастрофічно не вистачало.
Заваривши чаю, сіла за стіл і підперла щоку долонею, настав час визнавати помилки та повертатися до батьків. Тут і новорічні свята на носі, два тижні до Різдва. Яке ми завжди зустрічаємо у колі своєї невеликої родини. Тому не бачу сенсу тягнути, все одно моя мрія канула в лету. Повернуся додому і як слухняна дочка стану за прилавком батьківської крамниці.
Так пора підбадьориться, бо зовсім віру у свої сили втратила, з таким настроєм навряд чи щось зможу продати. Сказано зроблено.
Допивши чай і помивши кухоль, рішуче пішла до комори. Потрібно подивитися, що там за дзеркало і придумати куди його поставити. Не буде ж воно припадати пилом у коморі. Схопивши канцелярський ніж, підступила до картонки та без жодних роздумів зрізала скотч. Подивимося, що там.
Найкрасивіше дзеркало, яке я бачила. Дерев'яна оправа з чудернацьким різьбленням, наштовхувало на думку — чоловік не обдурив, воно дуже давнє, але напевно зіпсоване. Оскільки у відображенні я не бачила себе, лише якийсь засніжений будинок в оточенні лапчастих сосен. Може хтось вирішив, що дзеркало йому ні до чого і приклеїв зображення, зіпсувавши тим самим такий чудовий витвір мистецтва. Шкода, дуже шкода, адже його можна було поставити в лавці, дуже вже антуражу підходить.
Зітхнувши ще одна невдача, відвернулася від дерев'яної рами, краєм ока вловивши рух на картинці — вітер сколихнув крони дерев, з яких одразу опав сніг. Ем, здається, час спати. Але піти мені не вдалося, варто було повністю повернутись спиною, як мене закрутив вітер, кілька разів приклавши головою об полиці, відключив і поволік кудись.