2.2. Стефан

Його Марічка стояла перед ним, ніяковіючи.
Він же не відводив погляду, бо зіскучився так, що було аж важко дихати.
Вона була така, як колись. У ній було все, що він любив і не міг забути. Довге волосся кольору стиглої пшениці, яке вона збирала, коли зосереджувалася, і розпускала, коли забувала про все. Очі — світло-блакитні, ясні, як українське літнє небо, в якому немає тривоги, лише простір.
Буковинська не була ні худою, ні пухкою. Вона була нормальною, просто невисокою, через що завжди здавалася собі трохи пишнішою, ніж була насправді. Вона комплексувала через це, хоча Стефанові здавалося, що світ мав би підлаштовуватися під її зріст, а не навпаки.
У неї були маленькі долоньки. Мініатюрні пальчики, які так легко перегортали сторінки, тримали олівець, чашку, його зап’ястя. Він пам’ятав, як дивувався: як у таких руках може бути стільки впевненості.
Стефан дивився на неї й згадував.
Марія була ніжною й інтелігентно стриманою. Вона не підвищувала голос, не сперечалася заради спору, але її аргументи завжди були переконливими. Слухати її було складно, але неможливо не слухати.
Спочатку він любив її зачіпати. Підколювати. Дражнити за надмірну серйозність, за класичний одяг, за звичку все планувати. Йому здавалося, що вона живе за правилами, які хтось давно написав до неї. Марічка дивилася на нього завжди так, ніби знала щось, чого він ще не встиг зрозуміти.
А ще Марічка знала всі красиві місця в Острозі. Він, місцевий, часом там не бував, бо навіть не здогадувався про їх існування. Знала вона й те, де знайти найрозумніші книжки, щоб підготуватися до семінару, і як читати так, щоб запам’ятовувати між рядками. І ще, Буковинська пекла величезну студентську піцу на весь поверх свого гуртожитку, ніби турбота була для неї такою ж природною, як дихання.
Вони не планували зустрічатися. Здавалося, що вони з різних світів. Він — гучний, іронічний, з бажанням доводити. Вона — тиха, зосереджена, уважна. Однак, він не міг не бачити, яка вона жива. Як світ оживає навколо неї. 

Його тягнуло до Буковинської, як бунтівні світи Всесвіту в чорну діру.

І от вона тут. 
ТУТ!
І вся пам’ять, всі почуття яку він так довго тримав під контролем,  раптом перестали бути минулим.