Новорічна хроніка

Ось твій текст із виправленими орфографічними, пунктуаційними та граматичними помилками. Я зберіг структуру речень, авторський стиль та оригінальний зміст, як ти й просила, лише привів текст у відповідність до норм української мови.

— Боже, як добре, що ти вдома! – у надії озивається Ліз до Аврелія.
— А де, чорт забирай, я повинен знаходитись вдень? — з обуренням випалює чоловік. — Поверни мій перстень, швидко! — ніби наказує Аврелій та махає долонею.
Ліз, невдоволено зітхнувши, спробувала згадати, навіщо вона взагалі його забрала, але, не придумавши жодного гідного варіанту, послалась на поганий настрій. Просто він її обурив, а вона, аби помститись, залишила його без можливості виходити вдень.
— Тобі, взагалі-то, можна сказати, пощастило, що ти тут і не бачиш ма-а-а-леньких проблем, — ніби протягуючи й виділяючи реально бентежний момент, проговорила Ліз.
— Наскільки маленьких? — на мить його рука застигла в повітрі, ніби теж чекала якнайшвидшої відповіді.
— Ну-у, ти ж пам'ятаєш, як розповідав мені про чоловічків з великою головою і…
— Де ти побачила огра? — з явною тривогою в голосі запитав Авр.
— Почнімо з початку, — сказала Ліз і виклала все як на духу.
Аврелій якийсь час обмірковував розповідь дівчини та, зваживши важливість питань у своїй голові, почав із головного.
— Тобто ти хочеш сказати, що завадила Санта-Клаусу одружитися з його коханою, і він наслав орду огрів, аби зруйнувати Різдво?
— Аврелію, ти що, решту просто не слухав? Чи зачепив тебе тільки шматок про невдалі відносини? — з обуренням запитує Ліз, складаючи на грудях руки.
— Ну, у кого що болить, як то кажуть! Просто я не розумію: все настільки погано? Ти ж хронік, просто плесни в долоні й зникни знову! Ти ж так любиш провертати саме цей трюк, — каже чоловік, закурюючи довжилезну тонку сигару. Ідуть століття, а старі звички залишаються незмінними. Нікотин не приносить задоволення, але дим зачаровує. — Просто покинь мене ще раз!
Хвилина тиші змінилась ще одним запитанням.
— А звідки він дізнався, де тебе шукати?
— Я йому розповіла про себе. Він був такий сумний, що Мері пішла танцювати з іншим, а я намагалась йому допомогти.
— Тобто ти зруйнувала його світ та закликала до свого з точною датою? Талановита ти дівчина!
— Аврелію, розповідаю ще раз, а ти слухай, чи плесну долоньками по твоїх вухах! Як тобі відомо, сьогодні переддень Різдва. Ми з Енн були в мене вдома. Близько одинадцятої години ночі я почула крики на вулиці та підозрілий шум у вітальні. Поспішивши вниз, я побачила, як двоє колошматять ялинку та подарунки під нею! Спочатку я подумала, що це крадії, та, придивившись краще, — очманіла! Це були істоти на зріст до півтора метра. Товстенькі, з величезною головою та такими ж ручищами. Вони постійно чавкали й були поглинені процесом руйнування та споживання чогось. А завдяки тому, що я твій бубніж нудний слухаю, одразу зрозуміла, що це огри. Хотіла було закричати, але побачила Енн — вона ховалася за рогом книжкової шафи.
— Це той, що у вітальні?
— У моєму будинку іншого немає! — з уселенським роздратуванням видала Ліз.
— Все тому, що твоє покоління читає «через не хочу», ось у моїй юності…
— У твоїй юності люди від віспи та чуми вимирали селами. Не відволікай! Я намагалась дуже тихо зійти вниз, сподіваючись викликати поліцію. Вже добравшись до кухні, я побачила на підлозі недогризок індички, від якої залишилися одні кістки.
— Ти засмутилась, що тебе випередили? — з усмішкою спитав Авр.
— Вона була сирою! Вони жерли сире м'ясо, стоячи у моїй вітальні й руйнуючи мою новорічну казку, — в розпачі розвела руки дівчина.
— У такому разі ти все ж таки неуважно мене слухала! Тобі пощастило, що знайшли вони лише індичку, а не тебе, що солодко спала в ліжечку. Колискова про вовка і весь інший зоопарк здалася б тобі казкою!
— У будь-якому разі, діставшись до кухні, я спробувала зателефонувати в поліцію, але гудки не йшли. Дроти… вони, мабуть, їх перегризли.
— А як же твоя подруга, як там її звуть?
— Вона побачила, що я перебуваю на кухні, та, різко рвонувши, побігла в мій бік, дорогою зачепивши вазу. Мда, ще одна ваза! Огри побачили нас. Енн встигла вискочити з дому через задні двері, ну а я спробувала перестрибнути у часі, але мої плескання не спрацювали! У тебе є ідеї, чому вони не спрацювали в моєму світі?
— Поки продовжуй розповідь, потім поговоримо, — уважно оглядаючи мене, відповів Аврелій.

— Я стояла посеред кухні й плескала в долоні, як заводна мавпочка, з надією на диво. На мій сором і порятунок, мої безглузді спроби перенестися спантеличили огрів... Напевно, я б теж здивувалася, коли жертва не біжить у протилежному напрямку, а аплодує незваним гостям! Але я відхилилася від гілки оповідання. Довелося продовжувати плескати в долоні, поки я не склала план втечі. Звичайно, не придумала нічого розумнішого, ніж забігти в підвал і вилізти через вікно. Швидко перебігла через задній дворик до майстерні, і ось я тут! — радісно розвівши руками, всміхнулась дівчина.
— А ти зачинила за собою двері?
Питання Аврелія лише викликало хвилину мовчання та винний погляд Ліз.
— Вони ж дурні! Огри не бачили, куди я побігла.
— Перстень віддай! — з роздратуванням у голосі наказав чоловік.
— Не говори так зі мною! Я ж дівчина, яка дуже злякалася... — опустивши голову, заявила Ліз, простягаючи перстень Авру.
— Спочатку я перевірю прохід, потім нагадаю тобі правила переміщення у МІЙ світ!
На щастя Ліз, вона все ж таки встигла закрити перехід зі світу людей, і огри, ймовірно, через відсутність кращої ідеї, так і продовжили руйнувати її будинок.
— Ти можеш пояснити мені, чому я не можу переміщатися?
— Дай мені свій кулон, подивлюся, в чому проблема, — каже Аврелій і простягає руку, на що дівчина лише заклякає на місці. — Боже, Ліз! Я ж не відбираю його у тебе, просто треба подивитися, що сталося з каменем.
Дівчина, нервово викручуючи пальці рук, вирішила швидко викласти правду.
— Просто його немає.
— Де ти поділа кулон хроніка? — з тугою в голосі, ніби завиваючи, запитав чоловік.
— Це хіба не звичайна підвіска зі срібла?
— Де він?! — ледве стримуючи крик, повторив Авр.
— Я повернулася вже без нього. Без поняття де. Помітила лише сьогодні вранці. То чому я не переміщаюся?
— У хроніка має бути озеро сили, і цим озером був камінь. Без нього енергія не акумулюється. Ти витратила запас і все — ти смертна… майже.
— Але ж я пройшла портал! — розгублено забелькотіла дівчина.
— Я ж сказав — майже. Дякую, хоч мій перстень не втратила.
Аврелій підійшов ближче до Ліз і торкнувся долоні дівчини.
— Подумай про перше місце з твоєї останньої подорожі.