Новорічна хроніка

- Боже, як добре, що ти вдома! – у надії озивається Ліз до Аврелія.

- А де, чорт забирай, я повинен знаходитись вдень? - з обуренням випалює чоловік - Поверни моє кільце, швидко! – ніби наказує Аврелій та махає долонею.

Ліз невдоволено зітхнувши, спробувала згадати навіщо вона взагалі його забрала, але не придумавши жодного гідного варіанту послалась на поганий настрій. Просто він її обурив, а вона аби помститись залишила його без можливості виходити в день.

- Тобі взагалі-то, можна сказати пощастило, що ти тут і не бачиш ма-а-а-леньких проблем. – ніби протягуючи й виділяючи реально бентежний момент проговорила Ліз.

– Наскільки маленьких? – на мить його рука застигла в повітрі ніби теж чекала якнайшвидшої відповіді.

- Ну-у ти ж пам'ятаєш як розповідав мені про чоловічків з великою головою і…

- Де ти побачила огра? – з явною тривогою в голосі запитав Авр.

- Почнім з початку - сказала Ліз і виклала все, як на духу.

Аврелій якийсь час обмірковував розповідь дівчини та зваживши важливість питань у своїй голові почав із головного.

- Тобто ти хочеш сказати, що завадила Санта Клаусу одружитися з його коханою й він наслав орду огрів, аби зруйнувати Різдво?

- Аврелію, ти що, решту просто не слухав? Чи зачепив тебе тільки шматок про невдалі відносини? - з обуренням запитує Ліз складаючи на грудях руки.

- Ну у кого, що болить, як то кажуть! Просто я не розумію, все настільки погано? Ти ж хроніка, просто лясни в долоні й зникни знову! Ти ж так любиш провертати саме цей трюк – каже чоловік, закурюючи довжилезну тонку сигару. Ідуть століття, а старі звички залишаються незмінними. Нікотин не приносить задоволення, але дим зачаровує. - Просто покинь мене ще раз!

Хвилина тиші змінилась ще одним запитанням.

- А звідки він дізнався де тебе шукати? 

- Я йому розповіла про себе. Він був такий сумний, що Мері  пішла танцювати з іншим, а я намагалась йому допомогти.

-Тобто ти зруйнувала його світ та закликала до свого з точною датою? Талановита ти дівчина! 

- Аврелію, розповідаю ще раз, а ти слухай чи лясну долоньками по твоїм вухам! Як тобі відомо, сьогодні переддень Різдва. Ми з Енн були в мене вдома. Близько одинадцятої години ночі я почула крики на вулиці та підозрілий шум у вітальні. Поспішивши вниз, я побачила як двоє колошматять ялинку та подарунки під нею! Спочатку я подумала, що це крадії та придивившись краще – очманіла! Це були істоти на зріст до півтора метра. Товстенькі з величезною головою та такими ж ручищами. Вони постійно чавкали й були поглинені процесом руйнування та споживання чогось. А завдяки тому, що я твій бубніж нудний слухаю, одразу зрозуміла, що це огри. Хотіла було закричати, але побачила Енн, вона ховалася за рогом книжкової шафи.

- Це той, що у вітальні?

- У моєму будинку іншого немає! - з вселенським роздратуванням видала Ліз.

- Все тому, що твоє покоління читає через не хочу, ось у моїй юності…

- У твоїй юності люди від віспи та чуми вимирали селами. Не відволікай! Я намагалась дуже тихо зійти вниз, сподіваючись викликати поліцію. Вже добравшись до кухні, я побачила на підлозі недогризок індички, від якої залишилися одні кістки.

- Ти засмутилась, що тебе випередили? – з усмішкою спитав Авр.

- Вона була сирою! Вони жерли сире м'ясо стоячи у моїй вітальні й руйнуючи мою новорічну казку – в розпачі розвела руки дівчина.

- У такому разі ти все ж таки неуважно мене слухала! Тобі пощастило, що знайшли вони лише індичку, а не тебе, що солодко спала в ліжечку. Колискова про вовка і весь інший зоопарк, здалася б тобі казкою!

- У будь-якому випадку, діставшись до кухні я спробувала зателефонувати в поліцію, але гудки не йшли, дроти… вони, мабуть, їх перегризли.

- А як же твоя подруга, як там її звуть?

- Вона побачила, що я перебуваю на кухні та різко рвонувши побігла в мій бік, дорогою зачепивши вазу. Мда, ще одна ваза! Огри побачили нас. Енн встигла вискочити з дому через задні двері, ну а я спробувала перестрибнути у часі, але мої сплескування не спрацювали! У тебе є ідеї, чому вони не спрацювали в моєму світі?

- Поки продовжуй розповідь, потім поговоримо - уважно оглядаючи мене, відповів Аврелій.

- Я стояла посеред кухні й плескала в долоні як заводна мавпочка з надією на диво. На мій сором і порятунок, мої безглузді спроби перенестися спантеличили огрів... Напевно я б теж здивувалася, коли жертва не біжить у протилежному напрямку, а аплодує незваним гостям! Але я відхилилася від гілки оповідання. Довелося продовжувати плескати в долоні, поки я не склала план втечі. Звичайно, не придумала нічого розумнішого, ніж забігти в підвал і вилізти через вікно. Швидко перебігла через задній дворик до майстерні, і ось я тут! – радісно розвівши руками всміхнулась дівчина.

- А ти зачинила за собою двері?

Питання Аврелія лише викликало хвилину мовчання та винного погляду Ліз.

- Вони ж дурні! Огри не бачили, куди я побігла.

- Кільце віддай! - з роздратування в голосі наказав чоловік.

- Не говори так зі мною! Я ж дівчина, яка дуже злякала... - Опустивши голову заявила Ліз, простягаючи кільце Авру.

– Спочатку я перевірю прохід, потім нагадаю тобі правила переміщення у МІЙ світ!

До везіння Ліз вона все ж таки встигла закрити перехід зі світу людей і огри ймовірно від відсутності кращої ідеї так і продовжили руйнувати її будинок.

- Ти можеш пояснити мені, чому я не можу переміщатися?

- Дай мені свій кулон, подивлюся в чому проблема - каже Аврелій і простягає руку на що дівчина лише заклякає на місці знову - Боже, Ліз! Я ж не відбираю його у тебе, просто треба подивитися, що сталося з каменем.

Дівчина нервово викручуючи пальці рук, вирішила швидко викласти правду.

- Просто його немає.

- Де ти поділа кулон хроніка? – з тугою в голосі ніби завиваючи запитав чоловік.

- Це хіба не звичайна підвіска зі срібла?