10

Двері за близнюками зачиняються, і в кімнаті раптом стає тихо. Не ніяково — радше напружено, як перед важливою розмовою. Дайніс ставить скриньку з коштовностями на столик, але не відходить одразу. Він дивиться кудись убік, ніби збирається з думками, і це дивно — бачити його не цілком зібраним.

— Перепрошую за них, — каже нарешті. — Рен і Ліор… вони не злі. Просто надто живі.

— Я помітила, — обережно усміхаюся. — Вони… хороші.

Його губи ледь здригаються в усмішці.

— Вони — моє життя, — каже він просто. — І моя найбільша складність.

Він зітхає й сідає в крісло навпроти, вже без тієї офіційної постави господаря дому.

— Ви, певно, чули, що цей бал… — він робить паузу, — має дещо ширше призначення, ніж просто танці й музика.

Я напружуюся.

— Парад наречених, — вимовляю тихо, майже пошепки.

— Саме так, — киває він. — Мій дім, моє ім’я, мій статус. Для багатьох це дуже привабливо. Але… — він замовкає, дивиться на власні руки. — Не для Рена й Ліора. Їм потрібна не прикраса поруч зі мною. Їм потрібна мама.

У мене щось стискається в грудях. Я мовчу, бо не знаю, що можна сказати на таке.

— Більшість панянок бачать у них… додаток, — продовжує Дайніс. — Тимчасову незручність. А діти це відчувають. Завжди.

Я ковтаю.

— Тому вони так… — починаю, але він киває.

— Тому вони так.

Між нами знову западає тиша, і я вже думаю, що на цьому все, коли він раптом піднімає на мене погляд. Прямий. Серйозний.

— Алісо, я попрошу вас про одну… послугу.

У мене холоднішають пальці.

— Я слухаю.

— Сьогодні ввечері, — повільно каже він, — зіграйте роль моєї нареченої.

Світ трохи нахиляється.

— Що?..

— Лише на бал, — швидко додає він. — Формально. Пристойно. Ви будете під моїм захистом, з компаньйонкою, з усіма правилами. Але це дасть мені змогу… — він криво всміхається, — не відбивати нападки кожної другої панянки в залі.

Я мовчу. У голові крутиться занадто багато думок одразу: пансіонат, репутація, сукня, коштовності, Рен і Ліор, його голос.

— І… — я облизую губи. — А діти?

— Вони будуть у захваті, — каже він майже з полегшенням. — Ви їм сподобалися. Це… рідкість.

Я нервово сміюся.

— Ви розумієте, що це божевілля?

— Так, — спокійно відповідає Дайніс. — Але контрольоване.

Він підводиться і знову стає дуже серйозним.

— Я не наполягатиму. Це прохання, не наказ. Але якщо ви погодитеся — я гарантую: жодної тіні на вашу репутацію. Навпаки.

Я дивлюся на сукню. На коштовності. Уявляю зал, погляди, шепіт. І двох хлопчиків, які так відчайдушно хочуть, щоб у їхньому домі було трохи більше тепла.

— Я… — мій голос тремтить. — Мені треба подумати.

— Звісно, — киває він. — Але бал починається за годину.

Ну звісно.
Чому б і ні.

Двері за ним зачиняються тихо, майже шанобливо, і я залишаюся сама серед чужої розкоші, яка раптом здається надто реальною. Кімната дихає м’яким світлом, сукня чекає, коштовності блимають, ніби їм уже відомо рішення, якого я ще не прийняла.

Я сідаю на край ліжка і дивлюся на власні руки. Ті самі руки, якими я сьогодні прибирала пил у старої упирихи, ганяла гриб-мутант по кухні й знімала іскри з люстри. І тепер ними ж маю триматися за руку дракона на балу.

Наречена Телбота.
Навіть подумки це звучить занадто голосно.

У пансіонаті нас учили бути обережними. Не висовуватися. Не вірити надто щедрим обіцянкам. Пам’ятати, ким ти є і звідки. Я сирота з хорошими манерами й надто практичними мріями. Моє місце — між мітлою й заклинанням, а не під люстрою серед аристократів.

Але я згадую Рена й Ліора. Їхні очі, повні пустощів і чогось дуже схожого на надію. І спокійний голос Дайніса, коли він говорив про них, не як про тягар, а як про серце свого дому.

Я встаю й підходжу до дзеркала. Дівчина в ньому виглядає серйознішою, ніж я звикла. Наче трохи старшою. Можливо, сміливішою.

— Це лише роль, — шепочу я своєму відображенню. — Лише один вечір.

Але серце не дуже в це вірить.

За дверима чути далеку музику, кроки гостей, життя, яке вже не питає, чи готова я. І я раптом розумію: іноді вибір — це не між правильним і неправильним. А між страхом і кроком уперед.

Я торкаюся тканини сукні.

І ще не знаю, що скажу, коли він повернеться.

Як вам книга? чекаю ваші коментарі. І лайки))