Спешел

- Ну і пішов звідси – кричала дівчина хлопцю.

- Ну і піду. Без тебе краще відсвяткую – мовив він у відповідь.

Вийшовши з квартири Анджели, Віктор зупинився. Тепер потрібно було вирішити куди йти. «Краще сам зустріну Новий Рік» - міркував Пилипенко і пішов до своєї квартири. Він зайшов до ліфту і піднявся на поверх вище.

Ввійшовши до своєї квартири, Віктор став пригадувати з чого почалася їхня сварка. Причина була незначна – яку кульку вішати на ялинку. Але незначна проблема якось переросла в згадування минулих сварок і взаємних образ. «Це ж треба так» - підсумував свої думки Пилипенко. Щоб якось відволіктися він ввімкнув телевізор.

Новорічна ялинка, яка стояла посеред залу доповнювала невимушену атмосферу щастя, радувала своїм вбрання. Ніжні аромати хвої подобалися йому завжди, скільки він себе пам’ятає. Проте зараз, як і останні декілька років, новорічна красуня, яка стояла в його квартирі, була зроблена з поліетилену та металу. А все тому, що він став перейматися проблемами збереження зелених насаджень. Однак, навіть будучи штучною, вона не переставала радувати його.

На одному з телеканалів показували фільм «Сам у дома».

- Якраз то, що треба, - радів Пилипенко.

Кадри фільму, які Віктор, хоч і не вперше, бачив на екрані змусили його тимчасово забути про сварку з дівчиною.

В один з моментів Кевін, головний герой фільму, замовив собі піцу. Це нагадало Вікторові, що він хоче поїсти. Тому знайшовши в Інтернеті номер телефону піцерії зі цілодобовою доставкою, зателефонував за ним.

- Алло. Доброго вечора, - відповіли там, - Що бажаєте замовити?

- Можна одну піцу з ковбасками пепероні.

- Так. Звісно. Диктуйте адресу.

Віктор продиктував і почув у відповідь.

- Очікуйте замовлення за пів години.

Після завершення дзвінка, він поглянув на годинник. Була 22:45. «О якраз до початку Нового року доставлять» - радів Пилипенко.

Тетяна Руденко пересувалася по місту на скутері. Вулицями ходили компанії, які весело про щось розмовляли, сміялися. Кожен з них був в передчутті новорічного свята, початку нового року, який мав розпочатися трохи більше ніж за годину. Тільки вона була сьогодні на роботі. Та дівчина не засмучувалася з цього приводу, адже за роботу в новорічну ніч їй мали заплатити подвійний оклад.

Скутер їхав потихенько, везучи свого водія з піцами в рюкзаку. Все було добре та несподівано водій почула як щось постукує. Вона загальмувала на узбіччі. Оглянувши свій засіб пересування, Тетяна зрозуміла, що сталася складна поломка. Потрібно було замінити одну важливу деталь. «От халепа» - подумала вона. На її щастя в неї була запасна частина. Але її встановлення мало зайняти певний час. Тож Руденко взялася швидко до роботи.

Проте як виявилося все було не так просто. Недостатність світла значно сповільнювало ремонт. Тай гайки, ніби на зло, не хотіли відкручуватися. Та водій не здавалася. Лаючи подумки все навколо вона продовжувала роботу.

Пилипенко сидів на дивані і все очікував замовлення. Але обіцяної піци все так і не було. Годинник показував без п’ятнадцяти дванадцять. «О це так називається доставимо за півгодини » - бурчав він сам до себе. Настрій став псуватися. Він вже подумав, що краще було не сваритися з Анджелою. «В неї напевно там веселіше» - міркував Віктор. Пилипенко знову набрав номер піцерії, щоб уточнити. Там вибачилися і пообіцяли виправити ситуацію.

Тетяна вже майже завершивши з ремонтом скутера, як зателефонував смартфон. «Блін і кому я так потрібна» - розлючено подумала вона. Але побачивши, що телефонує адміністратор піцерії, заспокоїлась і відповіла на дзвінок:

- Алло. Я слухаю.

- Ти чому досі не доставила піцу клієнту.

- В мене зламався скутер тому мені довелося затриматися.

- То що когось прислати замість тебе.

- Ні я вже майже закінчила. Через хвилину вирушаю.

- Добре тоді. Поквапся – мовила адміністратор.

Завершивши дзвінок, Руденко продовжила. Відремонтувавши скутер вона сіла на нього і поїхала.

Було без трьох хвилин дванадцята. І коли до нового року залишалося лічені хвилини, в двері подзвонили. Пилипенко стишивши звук телевізора, по якому саме показували привітання Президента, пішов відкривати. Запитавши: «Хто?» - і почувши з того боку: «Доставка піци», - він почав відкривати двері, міркуючи, що скаже все що думав про їхню організацію. Та відкривши двері і побачивши перед собою чарівну дівчину з втомленим, але водночас янгольським поглядом, забув що хотів казати. Віктор оглянув її. Темно-шоколадні пасма волосся, які виднілися з під її рожевої шапки з китицею, подобалися йому.

- Доброго вечора. Ваша піца з пепероні. Як і замовляли – мовила вона посміхаючись, - вибачайте, що запізнилася. Просто трішки заблукала, шукаючи вашу адресу.

Тетяна і справді заблукала в цьому мікрорайоні, адже була тут вперше. Вона подивилася на хлопця. Він був високого зросту з сірими очима та широкими плечима. Саме такий тип хлопців подобався їй. На ньому був одягнутий пухнатий сірого кольору в’язаний светр, до якого їй хотілося торкнутися, щоб трохи зігрітися.