Новорічні дива

Лісові мешканці, а також усі друзі Рудика згуртувалися, щоб вирушити на його пошуки. Тато-лис заспокоював маму-лисицю, кажучи, що Руді десь спокійно спить під кущиком, втомившись. Зайчик Вухастик усе розповів дорослим: як бігали лісом наввипередки цілий день, а потім він озирнувся й більше не бачив, куди побіг друг. Сказав, що гукав його та шукав, питав у інших, але ніхто не зустрічав маленького лисеняти.

— Хоч би він не пішов до озера… — хвилювалася мама-лисичка. — Крига ще занадто тонка! Або, ще гірше, не трапився на очі людям.

Звірі налякано зашепотілися.

Десь здалеку почувся вигук сови. Сильні крила гучно змахували у повітрі. Присівши на гілку, Совуня промовила:

— Фу-У-х… Нарешті, я до вас долетіла! Я живу біля села. Новина про зникнення вашого лисеняти швидко дісталася й туди.

— Кажи, Совуню! — почали благати всі тваринки.

— Я бачила його! Він шукав зайчика.

Мама й тато переглянулися. Отже, Руді дійсно міг зустріти людей, якщо опинився так далеко, зовсім з іншого боку лісу.

— А куди він побіг потім? — запитала мама-лисичка.

— Не бачила. Шкода… Готувалася до полювання, — винувато відповіла сова, злітаючи вгору. — Але я вам допоможу його знайти! Зараз темно, а у мене найкращий зір серед вас усіх!

— Дякуємо, Совуню! Рушаймо!

Тваринки зібрались, і всі разом рушили туди, куди завжди боялися ходити — до села. Навіть пташки, які мали давно спати, летіли поруч біля друзів, подекуди сідаючи на засніжені кущі, аби перевірити, чи не спить під ними лисенятко. Ведмідь, якого розбудили, виліз із теплої нори й пішов за всіма, щоб будь-якої миті захистити звірів його лісу.

— Руді! Руді! — чулося з-за кожного дерева. — Де ти?

Засмучувалися, коли у відповідь чули лише спів вітру, що гуляв серед ялин. Сніг посилювався, хмаринки закрили небо й зорі. Але вони йшли далі, аби скоріше знайти бешкетника Рудика.

***

Руді визирнув з-за кущика. На носика з гілочки впала жменька снігу. Струсивши його, він побачив, що люди повернулися у свої будиночки, тому швидко побіг у ліс. Хотів знайти стежку, по якій прибіг до села, але хурделиця, що починалася, начисто приховала всі сліди.

— Як же мені повернутися додому й розповісти про Новий Рік та сюрпризи? — зупинився на галявинці, озираючись.

Бачив здалеку теплі вогні світла, що линуло з вікон домів. Ще й досі чув відгомін сміху дітей. Хотів би повернутися туди, але боявся.

Схиливши голову, повільно йшов лісом, опустивши хвостика. Руді сумував.

— Чому не спиш? — раптом почулося десь згори.

— Ти хто? — насторожено пригнувся.

— Снігур. А ти?

— А я Руді. Тебе не видно, покажися!

До нього підлетів маленький птах з червоним пір'ячком на животику. Такий гарний! Не схожий на звичайних горобчиків.

— То, чому ти не спиш? — защебетав Снігур.

— Загубився… — Рудик пішов далі, а птах летів поруч біля нього.

— Чекай! Ти той самий Руді?

— Який? — здивувалося лисеня.

— Тебе шукає увесь ліс!

— І мама з татом? — затупцяв на місці, потопаючи лапками в снігу.

— Звичайно! Я знаю дорогу. Ходімо, допоможу, — птах полетів уперед.

— Дякую! Тепер ти мій друг, Снігурчику!

І Руді, радіючи, що зможе дістатися додому, весело побіг, інколи підстрибуючи й ловлячи язиком сніжинки.

— Ура! Я скоро буду вдома! — вигукував він.

Коли навколо почали лунати викрики його імені, Руді зупинився.

— Я тут!

Звірятка спочатку помітили Снігура. Пташеня розповіло, що знайшло Рудика, і той біжить десь позаду.

— Я тут! — ще раз погукав, вдивляючись у темряву.

Побачивши маму й тата, кинувся до них в обійми.

— Пробачте, що не послухався вас!

— Головне, що з тобою все гаразд, — мама-лисичка лагідно пригорнула до себе синочка. — Нам Совуня підказала, де тебе шукати. Скажи, люди тебе не образили?

— Ні, мам! Вони… вони такі чудові! А ще у них є власні ялинки та зорі! — мрійливо заплющив оченята, згадуючи вогники.

— Зорі є у всіх, синку! Варто лише подивитися на небо, — всміхнувся тато-лис.

— Ні! — заперечив Рудик, відходячи від мами й стаючи перед усіма звірами. — У них є Новий Рік! Це коли влаштовують сюрпризи…

— Чому ти знову засмутився, милий? — турботливо запитала матуся.

— Я хотів зробити і вам усім сюрприз! — похнюпився. — Але зірочки згасли… І я їх залишив на дорозі.

Тварини здивовано переглянулися. Як це? Хіба зірки можуть згаснути?

Несподівано за деревами замерехтіло світло. Людські голоси лунали все ближче й ближче.

— Ой, ні! Люди йдуть… Треба тікати! Ховаймося! — загомоніли звірі, розбігаючись у різні боки.