Морана та Деміан з книги "Дитя темряви" і "Безодня"(серія "Морана")

До кімнати зайшла пара темних чародіїв, яких запросила журналістка з Землі для новорічного інтерв'ю. Молодий чоловік повів рукою, перевіряючи безпечність приміщення, і, кивнувши дівчині, що чекала на них за столом, підвів свою наречену до вишуканого крісла, в яке допоміг сісти, розмістившись поруч з нею.

- Вітаємо. Мене звати Деміан Сторн, я темний чародій і герцог королівства Кармілія, володар Ноктаріуму (Замок Ночі) і всіх земель біля Чорного лісу. А поруч зі мною – Морана, майбутня герцогиня Сторн, дитя Темряви, темна чародійка, з кров'ю дракона, яка є матеріальним втіленням Смерті в нашому світі, - посміхнувшись, привітався високий статний брюнет з журналісткою. – Ми прийняли Ваше запрошення і з задоволенням поспілкуємось на передсвяткову тематику.

- Чудово, - дівчина посміхнулась у відповідь своїм гостям, - тоді перше запитання: розкажіть про ваші найтепліші спогади в цьому році

- Хм, в цьому році було дуже багато різноманітних подій і всі вони мали своєрідне емоційне забарвлення…, - почав було чоловік і глянув на свою наречену в пошуку підтримки.

- Церемонія наших заручин, - впевнено сказала Морана. – Це дуже важливий і світлий спогад, невеличка частинка позитиву серед океану турбот, викликаних боротьбою з немертвими в Темному лісі, ритуальними вбивствами та іншими негараздами. Саме святкування пройшло спокійно і урочисто, повітрям розносилась легка мелодія, вишукані гості шанобливо прислухались до слів короля, який проводив основний ритуал заручин, і обітниць наречених. Святкові столи вирішили розмістити в саду, який займав майже весь вільний простір позаду палацу. На невеличкій сцені виступали менестрелі, змінюючи одну мелодію на іншу. Дерева прикрасили стрічками, між гілками простягнулись гірлянди квітів, а серед листя миготіли різнобарвні казкові вогники, які додавали своєрідної містерії саду. Я була вдягненою у темно-синю сукню, розшиту дорогоцінними алмазами, які за чистоту та ідеальність форм у нас називають ще "сльози гір". Чорний з синім парадний кітель Деміана ідеально довершував мій образ і викликав безліч сумних зітхань зі сторони аристократок, які розуміли, що тепер цей неймовірний чоловік, вигідна для багатьох з них партія, вже зайнятий мною. Король, після урочистої промови, взяв кинджал у Даліоргарха з рук… у мого дядька – дракона, що виступав у ролі батька нареченої. За традицією він цим вчинком проявив довіру до родини майбутнього чоловіка своєї доньки, передавши його батьку зброю для проведення ритуалу. Гервальд – наш король, кузен Деміана, відповідно відігравав роль старшого родича нареченого. Після цього король підвів нас до вогню, який мав показати, що думки та бажання у обох темних чисті і базуються саме на коханні, а не на дурних помислах. Знаєте, бували випадки, коли полум’я ставало чорним, тоді всі гості розуміли, що вищі Сили не згодні з вибором пари і один з них задумав лихо для іншого. Потім ми простягнули руки вперед до короля і він зробив невеликі проколи на наших пальцях. Ми з Деміаном занесли долоні над вогнем і по одній краплі нашої крові, з шипінням, впало в священну чашу очищення. Через секунду всі гості затамували подих, спостерігаючи за тим, як полум’я грає всіма фарбами веселки, збираючись у символічне зображення дракона та фенікса, який був символом роду Сторнів.

- Вітаю вас з заручинами, - журналістка кивнула, зробивши декілька поміток в своєму блокноті. Запис жінка вела на диктофон, щоб потім детально передати розповідь гостей з іншого світу, а помітки в блокноті були її основними реперними точками інтерв'ю, саме така методика перемовин виявилась для неї найзручнішою ще в період навчання в університеті і, навіть через роки, молода журналістка дотримувалась своїх власних правил під час таких діалогів, які вже стали частинкою своєрідного ритуалу. – Наступне питання: - є такий день, який би ви поставили на repeat?

- На що, вибачте?, - Морана розгублено глянула на нареченого і знову повернула голову до журналістки.

- Ну, на повторення, щоб знову його пережити?, - пояснила журналістка гостям.

- Одного вечора Деміан, розповідаючи мені про рід Сторнів, різко підвівся і сказав, простягнувши руку: «- Ходімо, я тобі дещо покажу.» Я без зайвих питань підвелася і ми вирушили довгими переходами Ноктаріуму до західної вежі. Деміан прочинив двері і повів мене вгору старими кам'яними сходинками, притримуючи під лікоть. При нашому наближенні на стінах запалювались смолоскипи. Видно було, що вогонь магічного походження, але сам факт наявності факелів на сходах дуже здивував мене, так як по всьому замку освітлення забезпечували більш практичні світлові кристали, які давно вже використовують в нашому світі. В кінці сходів на нас чекали масивні дерев'яні двері з нанесеними на них символами. Герцог відчинив їх і провів мене всередину. Спочатку було темно, але потім я побачила, як навколо нас дрібними світляками загораються вогники... десятки... сотні... тисячі дрібних різнокольорових іскорок, схожих на зірки, починали світитись все більш інтенсивно по всій кімнаті, вони були на стелі, стінах підлозі. Це було неперевершено… я з захопленням затамувала подих, притулившись до магістра, мені здавалось, що ми витаємо десь далеко над поверхнею землі, серед невідомих прекрасних світил, що запалюються при народженні нової душі. Мене переповнювали емоції від побаченої краси. Через певний час інтинсивність освітлення стала достатньою, щоб я змогла розгледіти джерело цих вогників. По всій кімнаті, в камінь, було вбудовано тисячі дрібних дорогоцінних камінців, які мали різноманітне забарвлення. Всі вони були покриті пилом, тому доводилось лиш здогадуватись, як би переливались грані коштовностей, якщо їх очистити від бруду. Я дослівно пам'ятаю слова свого нареченого що до того місця: «- Це місце батько створив для моєї матері, коли вона була вагітна мною і не могла залишати палац, - почав розповідати чародій, обійнявши мене. - Он, поглянь, по периметру вбудовано великі світлі кристали пам'яті, на них записані різноманітні пейзажі, деякі міста та місця відпочинку, в яких побували мої батьки. А прямо перед тобою є невеличке заглиблення, туди можна помістити будь який кристал пам'яті.» Деміан підійшов до одного з світлих кристалів і торкнувся до нього рукою, все навколо почало переливатись і мені здалось, що ми потрапили всередину веселки. Аж раптом фантасмагорія кольорів припинилась і ми з Деміаном опинились посеред прекрасного парку. Я крутила головою відмічаючи дрібнички в пейзажі: літали метелики, пахли квіти, навіть легкий теплий вітерець відчувався. Це була жива проекція місця, як пояснив мені наречений. Якщо простіше сказати, то не ми перенеслись крізь час та простір, а місце прийшло до нас. До того дня я навіть не здогадувалась, що таке диво може існувати. Я торкнулась до листочка калини, яка росла неподалік, а потім зірвала його. Деміан пояснив, що всі зміни, які відбудуться в тому місці, нічого не змінять в реальності, адже ми перебували в магічній проекції. Все що ти там зміниш не відобразиться на реальному місці, все що візьмеш - зникне, коли вимкнеться зображення, але поки ти тут можеш насолоджуватись всім так, наче насправді гуляєш десь за межами замку. Після огляду кімнати ми піднялись на наступний поверх вежі, сходи на який притаїлись за маленькими дверима, оздобленими під вигляд всього приміщення, Деміану навіть довелося суттєво нахилятись, щоб пройти далі, не зачепивши верхньої перетинки. На верху виявилась велика кімната, без стін, по всьому периметру, між вузькими стовпами колон, розмістились панорамні вікна. Вид відкривався неймовірний: червоним палав небосхил, ховаючи останні промінці сонця, під ногами, далі за палацом, лежали поля, ліси, тікала на північний-захід річка Нокта... у нас був чарівний вечір і не менш казкова ніч. Ось цей день я готова була б пережити знову і знов…, - завершила свою розповідь Морана, ніжно торкнувшись руки свого нареченого, вглядаючись в неймовірну безодню його очей.